спасіть мене хтось від тупості і скучності цього світу. я така унила вже давно не була. причому в мене зовсім зник кайф від мого унинія, я вже давненько нічого не писала (це приносило мені хоч на якусь мить радість). люди навколо такі дивні: нестримно радіють від своєї деградації. на даний момент я просто до неможливості самотня. оо як гидко це звучить. піду посиджу на підвіконні, вип'ю кави і поплачу.

майже не рятує музика і свіже повітря, але це все, що в мене залишилось. де ж ти, грьобане натхнення? спаси мене від цього світу!