Розумієте, душевний біль ніколи не зрівняється в болем тіла. Душевний біль не такий страшний. Він минає з часом. Довго, але минає. Коли болить тіло, нічого з цим не зробиш. Потрібно тільки терпіти, адже обезболююче пити вже не можна. Ні, я не кажу, що це найгірше. Це просто погано.

Погано - це коли тобі перебинтовують ногу, а ти лежиш, закушуєш губу і тихо плачеш. Погано - це коли мама за тебе молиться і плаче. Погано - це коли всі кажуть, що все буде добре, а ти розумієш, що це брехня. Погано - це коли ти не можеш зранку встати на ноги. Погано - це просинатись о другій годині ночі від температури 38. Погано - це коли стримуєш себе і нікому нічого не кажеш. Погано - це коли мовчки терпиш. Погано- це коли тебе питають "як ти", а ти мовчки повертаєшся і йдеш в іншу кімнату, бо більше не можеш брехати. Погано - це коли болить, а зробити з цим не можеш нічого. Але це ще не найгірше. Найгірше - це коли лікарі не знають що з тобою роботу. Вони просто не знають як тебе вилікувати. Ти сидиш в тій лікарні, як у себе вдома, і тихо плачеш всередині. Але найгірше - це те, що тобі вже все одно. Ти не віриш більше. Ні в що.

За останній місяць я пережила стільки, скільки нормальна, адекватна людина не пережила б і за 10 років.