Всьо, блядь, всьо. Це канєц. Моїм нервам і терпінню прийшов край, якого я так довго чекала.

Весна? Да, весна. Заперечувати не буду, але глянути навколо і можна помітити скільки ідіотів оточують мене саме в цей період мого життя. Скільки непотрібних людей ходять і бродять навколо мене, і думають, що вони роблять "кращим" моє життя. Якщо я вам посміхаюсь, це не означає, що ви мені подобаєтесь і я до вас добре ставлюсь!

Я люблю лише тих, кому я роблю боляче. Якщо в тебе хоч колись були синяки через мене, від укусів, щипання, чи просто побоїв, то справді, я люблю тебе. А якщо ні, то пробач, людино, про що ти говориш?

Мене страшно харять люди, які колись були в моєму житті, а тепер їм навіть тяжко сказати "привіт". Та ладно, мені вашої вічливості не потрібно. Але якшо ти і вправду так ненавидиш мене і з такою фальшою говориш яка я погана, то будь добрий, не треба при кожній зустрічі дивитись мені в очі ніби нічого не бувало. Мені срати!!! Давно вже стало.

Я живу тим, що не хочу закінчувати школу. Там так добре. Я не усвідомлюю того, що ще трошки і я не буду бачити своїх коханих аднакласнічьків кожного дня, не буду говорити їм як я їх люблю чи ненавиджу, вже не буде нічого. Буде тільки доросле життя, в якому буду Я.

Завжди згадую слова "ну, блядь, ти ж Юля Слабецька, не забувай це". Факін шід, я й ніколи не забувала, я Слабєцка, і я дам собі ради.

Не до чекаюсь моменту, коли здам ЗНО, а потім скажу батькам, що поступила в Краків, і зібравши речі, помахаю всім рукою і скажу "щасливої дороги, мам, тат!!!" Знаю, ви не хочете, щоб я кудись їхала, ви боїтесь, але повірте, я дам ради собі і всім, бо я ж Слабєцка як ніяк.

От так. Те що наболіло, все тут.

Всім добра і щастя.