Свербіння в носі, мабуть нежіть вже завтра чекає на мене. Звичайна справа. Трамвай жваво гудить, він женеться за маршрутками по дорогам цього міста. Все аньяк мене не стане тепліше. Мокрі черевики, мокре волосся, куртка, усе. Я хочу додому. Там я зможу випити трохи коньяку, тоді застуда не зможе мене подолати. Я вірю в це. Єдине, що залишилося. Це сумно.
Мене чекає ціла година отут. Нічого робити, я дивлюся на людей, які оточують мене. Хтось вже лається з кондуктором, хтось ховає проїздний квиток. Й мені треба подивитися, чи щасливий він в мене. Буде кумедно, якщо так. Тоді я буду повинна з'їсти його, а на ньому може бути яка забажаешь отрута. Туберкульоз, наприклад, га?
Ні, звичайна справа, квиток нещасливий. Я теж ховаю його. Навіщо він такий потрібен. Зрозуміло, людство мене теж би заховала. Кому потрібна нещаслива людина. Вона гірша за квиток. Вона вбога.
Я хочу спати, очі заплющуються. Поруч сидить білявка. Зараз я буду слідкувати за нею. Вона відправляє смс, її пальці з ніжно рожевими нігтями не помилились ані разу. Вона гарна. Навіть в такий дощ, вона добре виглядає. Її волосся не в'ється, на відміну від мого. Моє вже як в пуделя. Та ще такого пуделя, якого виженули на вулицю вже як декілька років. Я її знаю. Вона відмінниця, вона давно впевнена де й як буде працювати. Педант. Справжній. Ви в житті не побачити, такої кімнати, як в неї, там так чисто, уявити важко, що можливо ак прибирати. Коли-небудь я вам покажу. Вона подобається хлопцям. Здається, вона знає, коли треба подарувати посмішку, коли мовчки сидіти, коли розповісти щось цикаве. В неї виходить розповідати цікаве. Я вмію робити все інакше. Але найголовніше, що можна побачити, навіть коли вона набирає смс, вона впевнена. Так впевнена, вона самостійно спланувала своє життя. Завжди я так жалісно виглядаю поруч з нею, вона посміхається, ніби вибачається, що в неї все так добре. Я її люблю. Мені подобається, сидіти з нею поруч, мені дуже приємно, що є такі люди, зовсім не схожі на мене. Люди-протилежність. Люди-стабільність. Люди, що не маєть такого питання - де шукати завтра гроші? Люди, що не блукають ввечорі по незнайомом району. Люди, що пам'ятають усі дні народження. Навіть моє. Люди, що не п'ють кожну п'ятницю, навіть коли вони залишаються наодинці. Люди, що добре сплять.
Як я дякую Господу за таку людину. Зараз, коли я запаморечена, коли в мене зовсім не має сил, я можу трохи поспати на її плечі. Я кладу свою голову на її біляве волосся, зітхну тихенько. Але вона здригнулася й обернулася здивована.
" Що не так?" - хочу спитати я, але вона перша за мене:
- Девушка, извините?

Маршрутка. Їде в її сторону. Але їй все однаково. Її сбив насмерть трамвай, вже як п'ять років. Такі люди, все не як не можуть запам'ятити це. Або прийняти.