" Сни в тебе такі - немає сюжету, ти якби дивишься на факти, це як у новеллах Кафки - ніхто не пояснює, що це таке коїться, але людина стала комахою. Але ти не стала комахою. Ти спиш декілька місяців тому у своєї кімнаті, дивишься на себе тепер та иноді, дуже тихо, - зітхнешь. І ось, такий чудернацький день. Все так швидко и ніхто ничого не пояснює, а після - після так зле, щось тебе муляє, щось не дає покою. Й ти вже свістишь, як чайник, ти вже на грані, на тонесенький. І вже готова відийти к дідьку, наскільки тебе втомлює це почуття тривоги, тривоги без особливого сенсу. Ти все запитуєшь, запитуєшь, крізь сльози - що зі мною не так? Чом ти не покинешь мене, твивога? Чом я не помру вже? А потім - таки теплі руки, ти навіть вже здогадалася чиї вони ці руки. Ти не знаєшь його ім'я, хто він и звідки, але и звідки тривога ти знаєшь? І чому незнайома тривога може тебе турбувати, а незнайомець не може заспокоїти?

А ось ти прокинулась через декілька місяців. Ти бачиш це знову, та іноді посміхнешься - це так дивно, це так дивно бачити у сні, а потім у житті, хто такий розумний придумав ці "дежавю". Ти втомилась дивуватися, як це так в тебе виходить бачити майбутне, усе так реалістично ти бачиш, копія, майже не відрізнити. Знов тий самий чудернацький день, знов вечір и щось тебе муляє. Але, якщо у сні ти бачиш цю тривогу під кутом свого зору, якщо в сні ти лише хвилюєшься за себе, то тут почуваєшь усе на своєй шкірі. Ця тривога жре тебе, ти як кроля в удава в пастці, ця тривога вже вхопила тебе за твої могутні плечі и тягне кудись, а ти ніби то не залишила надію, ти пам'ятаєшь - ніби там хеппі-енд є? Хтось мене обіймав, га? Незнайомець, пам'ятаєте? Але це твої сни, крихітко. Люди тільки ніби грали за правилами, а те саме, те єдине добре з твоїх снів - хоп и немає його, смішно? Незнайома тривога вже майже поглотила тебе, в тебе немає жодних шансів.