" Ми їдемо у маршрутці, це такий маленький "Богдан", який увесь скрипіть и жалібно кричить, коли гальмує. Мабуть, йому боляче це робити, я не знаю.
Як сказати ми. Я віддаляюсь од нього, я самотня. Він собі балакає, ніяк не закриє свою пельку, ні. Я не слухаю. Мені не цікаво. Він розмовляє о гарних таких речах, високих од мене, розумієте.
Я теж хочу розмовляти, де краще роблять вино або де получати освіту - в Європі чи США. Я така дурна, в мене такі дурні думки. Тільки и лізе в мою голову:
" Коли я вже дістанусь до дома? Чому я така голодна? Коли я помру вже? Як швидко стало темніти, і що робити с цим? Мені потрібно щось поїсти, Господи, коли вже тема їжи вийде з голови? Я хочу спати. Дуже хочу спати. Зараз, коли буду дома(коли?!) я одразу лягу спати. Навіть їсти не так хочу, як спати. А скільки годин меня потрібно для сну? У тому журналі мовилось про 9 годин! Дев'ять! Де я знайду стільки часу? Моя мрія - поспати до дев'ятої ранку і мені начхати, коли я лягу. Яки в мене огидні нігті, коли я куплю гарний лак? Котра зараз година?
Куди бігуть ці люди? Невже вони живуть, як я? Невже вони усі зараз теж бігуть до дому, там лягуть на свою софу у кімнаті біля теліку або ноутбуку, заварять собі чай та на цілу годину зроблять вид, що щасливі? Їх мабуть дома хтось чекає. Собака, чи дружина. Мабуть поруч буде нудити дитина, що її вдарили у дитячому садку або вона хоче подивитися мультики. Мультики - вони зараз дебільні, я вам скажу. Але це говорять дорослі. Програми для дорослих ще дебільніші, в них майже не залишили ніякого сенсу. А кому він потрібен? Поруч зі мною сидить мій молодий чоловік, він щось балакає, але чи потрібно мені це? Чи я його слухаю? "
Я повертаюся и дивлюсь на нього. Він схоже не зупинявся. Знов кричить "Богдан", мене хитає трохи вперед і я дивлюся на його губи. Він в мене досить гарний. Говорить гарно. Губи гарні. Та очі людини, досить доброї людини. Я не добра. Ось губи ці щось повторяють и він дивиться на мене так уважно. Я зітхаю. Потрібно сказати йому правду. Я набираю повітря у легені, мої руки тремтять, я мну у своїх негарних пальцях застібку сумки. Зараз я йому скажу:
" Вибач, але ти мені не подобаєшься. Ти добра людина, ти чемний, ти дуже добре поводишься зі мною, ти розумний. Але ти мені не потрібен. Я дивлюся у вікно цього транспорту і, хоч я бачу кожен день одне й те саме, цей вид мене захоплює більше, розумієшь? Мабуть я у всьому винна, в мене зараз не має часу, розумієшь? Мені ніхто не потрібен, мене не вистачить ще на щось окрім мене. Я тебе не люблю, я тебе не кохаю, вибач мене ще раз, нам порібно забути один одного. "
Залишилося лише сказати.

- Чому ти перестала їсти свій сніданок? Не подобається?
Я підіймаю очі й нічого не розумію. Він чомусь у квартирі. Ми сидемо за одним столом і перед моїми очима стоїть тарілка пахучої яэчні. Господи мій, ми одружені.