Ногі роз"єбашені до крові. Хуйня, правда ж? Порівняно з тим, що я сьогодні пережила. Один з найкращих днів мого життя. Я ніколи не думала, що мої однокласники можуь стати мені настільки рідними. НЕВЕР. Та все ж, нам було добре не зважаючи ні на що. Я дійсно дуже рада всьому, що було сьогодні.
З нашого рідного Луцька вирушили ми о 6.20. Ахуєнною маршруткоелектричкою, якою добрались до Львова за дві з половиною години. Думали взяти квитки і в іншу сторону, зразу ж на вокзалі, але ж ні, ЗАЛИШИВСЯ ОДИН БІЛЕТ. Сука, подумали ми всі, що ж робити? Єдиний варіант який лишився це їхати нічним експресом, але це ж іууу як. Тому ми напрягли свої ізвілини і здогадались, що додому ми можемо пїхати і маршруткою. Так от, додумавшись до цього, ми поїхали спочатку в центр, щоб поснідати, а потім вже поїхали на автостанцію за квитками. І шо ж ви думаєте? До цієї йобаної автостанції ми їхали 45 хв. Правду кажучи, нуднішого транспорту, як маршрутне таксі 3А в світі просто не існує. Але це ж фігня. Так от, взявши квитки на 20.20, ми вирішили, що в нас є дохуя часу і щоб не об"їзджати цілий Львів, ми підемо пішки до аквапарку. Ішли ми 4 км, 45 хв, фігня. Зате по дорозі мого однокласника ледь не збила машина, але це дійсно було смішно.(!!!) Ну в аквапарку ми були 2 години, за які я встигла РОЗХУЯРИТИ СВОЇ БІДНІ НОГІ ДО КРОВІ, БО Я Ж, БЛЯДЬ, КАЛІКА І НЕ ВМІЮ НОРМАЛЬНО ХОДИТИ. ТРЕБА Ж НАЇБНУТИСЬ ТАК БУЛО. ОМГ. Було добре.
Але найцікавіше було після. Особисто для мене. Точніше, найвища точка мого щастя за сьогоднішній день. Я вже висушилась, передягнулась і вирішила глянути на телефон, у мене було 5 пропущених. Дзвоню я до того хто дзвонив, а він мені: "Слабецька, я вже весь замерз, де ти є!" І тут я зрозуміла, що це найкраще, що може бути. Я, із швидкістю сонця вибігла з того аквапарку, а тебе все ще не було. Ти мені розказав як іти спочатку, але ж ти знаєш яка я розумна, і я ніхуя не поняла, але потім все ж я знайшла дорогу до тебе. Знаєш, що я відчувала, як тільки побачила тебе? Я мріяла, щоб ця зустріч тривала вічність. Віталік, ми з тобою не бачились 9 місяців, цілих 9 місяців. В мене було дивне відчуття. Я хотіла чим швидше обійняти тебе, так впринципі воно і було. Було надзвичайно приємно і те, що ти обіймав мене все сильніше і сильше, навіть не хотів відпускати. Мені так цього бракувало. Мені бракувало тебе. Потім ми вирішили поїсти, як завжди, ну і звичайно, перевірити хто з нас більший екстрасенс. Але як завжди, я програла. Засунувшись в ту маршрутку, якою ми їхали до центра, я думала здохну. Ми там були як сільодка в банці. Але нічого, зате наговорились і насміялись від душі ;) Потім ми все ж найшли де поїсти, через годину після того, як ми приїхали в центр. Бо ти ж в нас 2 роки вже живеш у Львові і не знаєш ДЕ ШО Є!!!!!!!!!!!!!!!!!!!111111111 Загалом, нам знову дуже пощастило і наше замовлення ми чекали цілих 30 хв, а вже як нам принесли наші стейки і картоплю фрі, ти, бляль, як завжди, почав вийобуватись, типу, "я не хочу їсти". Звичайно ж я на це відреагувала і почала насильно запихати в тебе їжу, на що ти погодився і далі їв сам, добровільно :)
Далі ми гуляли, гуляли і ще раз гуляли. Говорили. Так було добре. Потім знову пішли грітись в кафе, де ми їли ці кльові тістечка і пили такий гарячий чай, що аж попекли собі всю ротову порожнину. Далі ми знову пішли гуляти, і говорили за те, що мені не варто їхати, що мені краще залишитись там з тобою, у Львові. Ми були обоє дуже засмучені, прийшов час прощатись. Ну і тут як завжди. Ми ж не можемо прощатись як всі люди. Ми прощаємось 20 хв, говорячи один одному, як сильно ми любимо один одного. Чесно, так добре було коли ти мене обіймав, все сильніше і сильніше, не відпускав. І говорив, що скоро ти приїдеш до мене. І коли я говорила, що мені треба йти, ти знову обіймав мене, знаючи, що піти я вже не зможу. В мене аж сльози потекли. Не люблю я прощань. А особливо з тобою. Вони завжди довготривалі, і після того ми не бачимось місяцями. Є тільки цей довбаний контакт, телефон і смс. Лише воно рятує. Хоч відстань страшенно відчувається. Я ненавиджу нас за те, що ми живемо в різних містах, що в нас не має тих зустрічей, які нам так потрібні. Але я вірю в нас, як і ти. Тому давай, я тримаю за тебе кулаки за завтрашню гру, а ти тримай за мене. За те, щоб було все так, як ми з тобою хочемо.
Я Л Т М В: * (найкраще і найгірше, моя ненависть і любов)