Зараз субота, урок української літератури, настільки нудний, що аж руки з ногами зводить. Наша ахуєнна вчителька дала нам самостійну роботу, враховуючи те, що нас аж 12 і ніхто ніхуя ж не знає. Але ж їй просто похуй, вона дає нам ці йобані самостійні з надією, що ми щось то і напишемо. Ладно це фігня. Зараз говорить моя сама ахуєнна однокласниця, Юля. Ну загалом, як кажуть космос. Більшої половини не має, враховуючи, що ми сьогодні фотографуємось на вінєтку, да заїбісь, як прекрасно, шо ж. На наступну суботу, мабуть, ми з деякими однокласниками їдемо у Львів. Нарешті я дочекалась цього моменту. Думала, що і з Віталіком зустрінусь, але ж нє, мені як завжди не везе і його не буде в той час у Львові. Ну прекрасно Віталік, браво. В нас прекрасна програма, таку яку ми собі склали)) ода ода ода Я вже хочу чим скоріше пої хати і забути про всі негаразди які є зараз в моєму житті. У мене є Наталя, яка зараз підтримує мене, як ніколи і ніхто. За це, дівчинко моя, я вдячна тобі дуже. Скоро і канікули, вже зовсім скоро. Осінь, як осінь. Нічого особливого і від цього аж сльози навертаються на очі. Ще я не раз повертаюсь до своїх спогадів про найкраще літо, якого вже ніколи в мене не буде. Маю на увазі, такого літа. Що ж, не будемо про минуле, вже воно не варте нічого. І да, Дініс, яя виграла в тебе, визнай це. Якщо ж ні, то в понеділок реванш. Тоді ж я точно виграю, але будемо грати на спор. Який-небудь, аби він був вартий того.