Привіт. Я приїхала з Буковеля. Що ж. Розказати є багато чого, але по суті-то і нічого.
Номера канєшно шикарні, ода. Це ж радной Буковель. Ліжка, ванна, душ, джакузі, всє діла. Та чесно кажучи, мені була там не дуже так вже і добре. Потім розкажу чому.
Це перший табір в якому я не пила, не курила, не блядувала.
(ТУТ МАЄ БУТИ ЗДИВУВАННЯ) О_о
В мене була кльова вожата, а от вожатий ДАЛБАЙОБ рєдкасний. Йому 29 років і він їздить по таборах, бо він не визначився ще зі своїм життям. У нього була жінка і дитина, з якою він розлучився, бо рагуль. За всю зміну, він жодного разу не поміняв свої носкі. А коли на одній з дискотек в БУЦІ він зняв носкі з кросівками, то було таке враження, що там в Карпатах, десь в горах, здохло стадо оленів і зубрів. Справді. Ще він дуже дивний, бо на змінах він шукав собі "дівчаток" з якими потім зустрічався, після табору, і трахав їх далі ніж собі там думав. От.
Годували так собі. Точніше смачно, але мало. Нам катастрофічно не вистачало їжі(((
В день ми проходили по 9 км, ЦЕЖПІЗДЄЦБЛЯДЬ!
Ну а загалом там було добре.
Тільки от я дуже хотіла в Луцьк. Не те що в Луцьк, як до Д.
І от, вчора настав цей момент коли я його побачила. Скажу вам правду, я така щаслива не була вже давно. Правда, я дуже була щаслива його бачити, його дурний сміх, але такий коханий. От. Було все прекрасно, але якось в середині не так. Я розумію, що я відвикла від нього. Страшно відвикла. Він мій, такій рідний, але водночас, я не знаю хто він. Дивно так. Так само було коли він і з Греції приїхав, та пізніше стало все на свої місця. Я люблю його, і знаю, що в нас буде все добре. Адже ми разом багато чого вже пережили і втрачати один одного не хочемо і не збираємось.
Ну буду я закінчувати свій невїбенноахуєнний пост і буду дивитись фільм. Тому бувайте дівата і хлопці, до вечора.