на минимум.

14.04.13 А як це образливо, коли тобі погано на душі, а точніше у тебе повна пустота всередині, а людина, котрій ти так допомагала, коли у неї була аналогічно ситуація, так без емоційно відноситься до тебе. Тоді нащо було заспокоювати її? Тоді нащо ти витрачала так багато зусиль на неї? Марно?

Послухавши купу порад, мені варто наступного разу не докладати зовсім зусиль, а не звертати увагу на тебе? Поясни мені, будь ласка, чого я так страждаю через тебе, а ти нічого не робиш з цим? Ти ж, мабуть, навіть не знаєш наскільки я нещасна кожного разу після твоїх скарг, після твоїх критичних моментів життя, коли ти розповідаєш мені, а я не маю права сказати, заперечити, а тільки довести тобі, що ти неправий і все буде тільки добре. А це типова брехня, яку ми кажемо кожному з нас лише для того, щоб заспокоїти дорогу для тебе людину. Невже ти не розумієш, що я теж не вічно весела, невже тобі не хочеться допомогти мені у цю важку хвилину, а не сидіти на тому кінці мережі і лише набирати декілька слів, букв мені. Невже я таке заслуговую ставлення від людини, яку я безмежно щиро обожнюю? Невже?

Чесно, я вже і сама не розумію, чого я маю очікувати від спілкування з тобою, якщо сидячи поряд зі своїми друзями до мене приходить думка, що про мене ти зовсім не згадуєш, коли кимось зі своїх фальшивок. Адже ти думаєш, що я просто ніколи не дінусь від тебе, а це, на жаль, так і є.. адже усі мої спроби закінчувались лише одним результатом.

Сидячи, я можу уявити собі, що якби ми були поряд, якби ми зустрічалась, у нас були б аналогічних сварки до тих, що я вислуховую кожного дня у своїй компанії. На перший погляд вони такі банальні, там зовсім нема ніякої проблеми, а роздувається такий скандал… але це не ідеал, тай взагалі ідеалу не існує. Хто придумав таке слово? Воно беззмістовне.

Я же знаю, что ты заходишь на мою страницу, читаешь стену, вникаешь, контролируешь мой список друзей, новых друзей, психуешь, подозревая меня во всех смертных грехах. Видишь меня online и в мыслях "с кем-то общается".
Я знаю, ты все еще скучаешь, но твоя гордость и принципы - никогда не позволят отказаться от этого. Ты не можешь просто так взять и написать, это же неправильно, так же будет хуже. Только кому?

Я это знаю, потому что делаю тоже самое.

13.04.13 Хоча вже на годиннику півперша, але для мене сьогодні один дуже довгий день. Коли ти сидиш і рахуєш хвилини свого щастя і коли ти рахуєш скільки часу втрачено марно можна опустити руки, але ти не маєш права.

«- Ти мене любиш?

- Люблю…»

Ось таке мало б бути в ідеалі цієї переписки, але, на жаль, я не маю права на ту маленьку помилку. Я рік тримаюсь, рік я все стараюсь тримати в собі, і знаючи скільки вже часу пройшло, я розумію, що якщо зараз відповім саме так, то всі оці місяці мого щастя, увесь цей період мого життя піде на морське дно. І що тоді? Хто тоді допоможе тобі виплисти з тої прірви ілюзій? Ніхто. От і відповідь.

Я знаю, що все, що могло статись зі мною станеться. Я знаю те, що я не можу шкодувати за своїми втратами, адже в кінцевому результаті я отримала набагато більше, враховуючи досвід і знання.

А ще ми всі такі схожі між собою, ми всі відображення одне одного в тій чи іншій степені, у всіх нас ставалась одна і таж ситуація, просто хтось признає це, а хтось давно закриє все на десять замків і ніколи не забажає відчинити той жахливий чи щасливий сундучок спогадів.

Мене здивувало, як щасливі пари на людях мають реально стільки проблем, або як все може порівнюватись з першим коханням., як людина не може забути ті наркотичні моменти і надалі порівнювати все своє життя з ними. Саме так, ми не вміємо по-інакшому.

А може все ж таки варто познайомитись з його сестрою?

Дивно, коли людина сидить і сама не знає щаслива вона чи ні. Дивно, коли ми не розуміємо самі себе. Дивно, коли ми мріємо про те, що ніколи нам більше не побачити.

Якби ж ти знав, що для мене значать усі твої дії, усі твої слова, усі погляди. Мабуть, це дивно, що я живу два роки тільки одними мріями, думками про тебе, а люди, що оточують мене живуть реальним життям. Два роки, здається це не так багато, але усі дні, які мають початок чи кінець обведені у мене в календарі. У нас ніколи не буде річниці чи навіть місяцю, складаючи остаточно в купу всі дні, що були проведені з тобою, я ледве назбирую місяць, щоб підтвердити те, що між нами було хоч щось.

Ти досі думаєш, що я тебе більше не люблю? Що тепер для мене ти лише друг? Але ти занадто сильно помиляєшся, занадто. Я давно просто змирилась з тим, що краще стати хоч кимось для тебе, ніж згинути в своєму рожевому світі барв. Хоча навіть уся наша так названа дружба, складається з моїх старань, зусиль, які я надіюсь не марно потрачені, спогадів. Адже я намагаюсь ввести себе так, ніби ніколи нічого не ставалось, ніби я з тобою знайома лише пару місяців… якби ж то було правдою.

Недавно мені сказали, що дружба між хлопцем і дівчиною можлива лише у випадку, коли хлопець сприймає дівчину, як щось середнього роду і я цілком згідна з цим твердженням. Чому? Бо найперше, що ми робимо при зустрічі з людиною – це оцінюємо її зовнішній вигляд. Щоб ви не казали, але саме те, як людина виглядає дає вам сигнал продовжити спілкування чи залишитись знайомими на стадії «привіт».

Іноді мені приходить на думку: «Все! Досить!», але потім я починаю розуміти, що без мене тобі буде дуже важко. На кого я зможу залишити тебе, якщо всі твої знайомі та друзі не зможуть сказати все так щиро, все так як є насправді. Ти говориш, що я неправильно роблю оточуючи себе такими людьми, але сам робить ще гірші помилки, навіть зовсім дурні помилки. Я хочу, щоб ти завжди посміхався, не сумував, бо ти заслуговуєш на це. Скільки разів я вислуховувала твої скарги, скільки разів я бачила твої страждання, скільки разів я казала, що ти мені потрібен, а ти не помічав найголовнішого, що я тебе і надалі люблю.

В якісь мірі я впевнена, що поки не забуду тебе, що поки я буду спілкуватись з тобою, я не зможу покохати ще когось, але якщо мені випала така можливість, зробити твоє життя щасливим своєю присутністю, нехай і не в ролі твоєї дівчини, але я докладаю усіх зусиль, щоб ти відчував підтримку, тепло, потребу.

А ти? А ти покохаєш когось щиро, зробиш її щасливою і не помітиш як той такий близький зв'язок між мною і тобою так легко обірветься, щезне раз і назавжди, адже ми з тобою такі схожі і водночас такі різні. Я не можу знати про що ти думаєш саме в цю хвилину, але я усміхаюсь кожну хвилину згадуючи про тебе, згадуючи те, що гріє мою душу всередині досі. А ти давно, напевне, забув як казав мені, що любиш мене, що ти щасливий поряд зі мною, що тобі добре, а я пам’ятаю і дерево, і літо, і довгі телефонні розмови, які тепер для мене здаються такими короткими і дитячими.

Саме в цю хвилину роздумів я не бачу тебе, не можу тобі написати і просто сиджу, слухаючи музику і згадуючи усе, що було колись. Скоро буде рік як я тримаюсь, скоро буде рік, як ми не зустрічаємось і я впевнено можу сказати, що ти вже нічого не підозрюєш, хіба…хіба я б знову зробила цю помилку і сказала усе, що у мене в думках, тоді б ти знав мене на 98%. А ті 2% настільки особисті, що я сама інколи не можу зізнатись в тому, що таке твориться. А твориться це так швидко, як пролітає секунда нашого життя.

а ведь часто мы пишем слова, которые для других имеют совсем другое значение. именно эти слова больше всех ранят или придают нам радость, мы читаем их с улыбкой или со слезами на глазах. для нас эти слова могут стать целым миром, а могут разрушить все, что мы берегли. ведь у каждого человека свое значение слова, у каждого из нас свое мировоззрение.

так же и у мене. одно твое слово люблю, ассоциироваться с воспоминаниями, а у тебе это бессмысленная игрушка. ведь оно давно уже потеряло для тебя смысл. а я слепо верю все равно в ту сказку, которая давно обречена пропасть в пыле иллюзий.