13.04.13 Хоча вже на годиннику півперша, але для мене сьогодні один дуже довгий день. Коли ти сидиш і рахуєш хвилини свого щастя і коли ти рахуєш скільки часу втрачено марно можна опустити руки, але ти не маєш права.
«- Ти мене любиш?
- Люблю…»
Ось таке мало б бути в ідеалі цієї переписки, але, на жаль, я не маю права на ту маленьку помилку. Я рік тримаюсь, рік я все стараюсь тримати в собі, і знаючи скільки вже часу пройшло, я розумію, що якщо зараз відповім саме так, то всі оці місяці мого щастя, увесь цей період мого життя піде на морське дно. І що тоді? Хто тоді допоможе тобі виплисти з тої прірви ілюзій? Ніхто. От і відповідь.
Я знаю, що все, що могло статись зі мною станеться. Я знаю те, що я не можу шкодувати за своїми втратами, адже в кінцевому результаті я отримала набагато більше, враховуючи досвід і знання.
А ще ми всі такі схожі між собою, ми всі відображення одне одного в тій чи іншій степені, у всіх нас ставалась одна і таж ситуація, просто хтось признає це, а хтось давно закриє все на десять замків і ніколи не забажає відчинити той жахливий чи щасливий сундучок спогадів.
Мене здивувало, як щасливі пари на людях мають реально стільки проблем, або як все може порівнюватись з першим коханням., як людина не може забути ті наркотичні моменти і надалі порівнювати все своє життя з ними. Саме так, ми не вміємо по-інакшому.
А може все ж таки варто познайомитись з його сестрою?