ищи во снах

Сьогодні ти мені приснилось.

Хей, щастя, ти прийшло до мене вночі.

Від теплих рук твоїх й моя душа зігрілась,

шкода, тепло це було лиш вві сні.

Ти прилетіло до мене сірим туманом диму

червоними квітами між темної пелени.

Поруч віяло подихом уст занімілих,

відчуттям сонного трепету й щирої доброти.

Хей, щастя, уві сні ти героїчно зуміло

розбудити усі почуття, що принишкли в душі

Дякую щастя, за те, що забігло

у гості

з жаданим гостинцем ніжності й теплоти.

вечерами мы все немного бродские,

выдаём чувства за проницательность, маскируемся сложностями,

замираем в объятиях приступа вдохновения,

создаём что-то б р о с к о е и мыслим,

вовсе не свойственно юному возрасту.

по утрам мы, наверное, больше цветаевы,

тонкой руке не хватает красного в хрустале.

в районе рёбер распахнуто, но слишком н е п р и к а с а е м о

и всё так наивно кружится в незацелованной голове.

в монологе со стенами мы, однозначно, лермонтовы.

хрупкие пальцы намертво липнут к холодному стержню,

тёплые губы отдаются тоске п р о з р а ч н о й

и взгляд в пустоту ласкает излишне нежно.

всьо.я заїбалась. нічого не хочу. НІКОГО не хочу. хочу попивати зелений чай з м*ятою, читати "ефіопію" Жадана і слухати Вакарчука. амінь.

ааааааааааааааааааааааа

бля

як це мене харить

мало того шо сама бля ніхєра не знає, то ше й доказує шо я не права

а потім коли я доказую своє ображається шо на неї накричали

айобтвоюмать

інтелекту нуль!!!!!!!!!!!!!!

я рідко пишу пости про своє життя, власне.

але цей травень класний) він став класним, є класним і обіцяє бути класним :)

основні приємні події:

1. я ходила з дівками на шашлики)

2. в моєму житті з*явився Богдан

3. ми класно марширували

4. я бачила Сашку Онофрійчука, вязла в нього автограф і сфотографувалася: 3

5. я багато спілкуюсь з Лерою

6. я була на 2 афігених випусках, а завтра піду на 3 - найважливіший

7.я знайшла неймовірну кількість класної музики

8. я зрозуміла ХТО мені потрібен

9. я зрозуміла ХТО мені важливий

а ще чекаю: 1 випуск і Кам*янець

А я мовчки дививсь на неї, і чудно мені було якось.

Ми — двоє людей, загнаних другими людьми, — сидимо і маємо зараз через щось іти ще до якихось інших людей, що десь стоять у цьому лісі серед його кохання і ждуть нас з смертю в руках.

Ми — двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, — сидимо і не сміємо цього зробити, бо. бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним.

Ми можемо зараз умерти, не стане ні моралі, ні законів, не стане ні кузьок, ні ласки, ні тепла, але ми. не сміємо.

я вмираю.повільно й болісно

1. я відкрила сезон купання для себе сьогодні

2. я скинула 3 альбоми hinder і lana del rey на плєєр :) привіт, насолода, мм

3. я зїла надвзвичайно смачне морозиво

4. я гуляла

5. я бачила як запускають класні паперові ліхтарики

6. я довела декого до 6-хвилинних вибачень :)

7. я сумую. шкода, що все так складається

я нереально люблю дні, коли немає відчуття, шо я просрала час :)

хеей, сьогодні саме такий

дійшла до висновку: історія повторюється.

примітка: першого разу було цікавіше

бляха, Мир, ну не можна ж знову й знову робити ту саму помилку

Що вона потім робила, куди пішла,
з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно роз’їдала імла,
як іржа роз’їдає старі есмінці?

Курила бельгійський тютюн,
міцніший, ніж зазвичай.
Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.
Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –
індійський, мов океан,
чорний, як власна білизна.

Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,
за те, що проймається спокоєм
душі золота матерія.
Лежала на теплому спальнику –
оголена, мов дроти,
тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.

Що по ній залишилось? Якісь борги,
які я поволі сплачував, книги і мапи,
якісь випадкові друзі, якісь вороги,
яких я насправді не знав,
хоч насправді мав би.

Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,
календарик із її місячними,
щоби я не міг помилитись.
Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,
і завжди різав обличчя,
намагаючись поголитись.

Сергій Жадан

Ненавижу это чувство. Чувство, что тебя используют.

є такі люди, які з виду, здається, просто не вміють, не можуть любити взагалі. ну от мені завжди задавалось, що любов до мами, чи сестри (а це в більшості хлопці) для них не більше, ніж почуття обов'язку, гідності, вдячності. до друзів чи ж до дівчат, стосунки з якими теж мали б ґрунтуватися на любові, такий тип людей ставиться чи то з насмішкуватістю, чи то просто з деякою відстороненістю. у мене є такий знайомий, однокласник. отак подивишся - здається, людина взагалі не знає, що таке ніжні почуття: йому все байдуже, в нього свої проблеми. це лякає, справді. виникають відчуття:

а) страху

б) наче спілкуєшся з роботом

але то тільки так здається. кожна людина може кохати настільки глибоко, наскільки вона для любові відкрита. якщо не боятись цього почуття, а просто відкритись - воно заповнить всю твою сутність, все життя. і ще, момент, не буває людей, які не вміють любити. бувають:

а) сліпі боягузи

б) люди, які люблять всією душею, але вміють стримуватись, а не кричати про це першому ліпшому

цей мій знайомий підпадає під пункт б). і це я зрозуміла тільки сьогодні. любити так глибоко й чесно вміють лише сильні люди

бляха-муха. таке відчуття, шо на вьюї одні нитіки і "crazed"

Мене харить це місто. Мене харить ця спека. Мене харить моя скутість і залежність. бльоооооооо

люди живуть, подорожують, спілкуються, веселяться

а Мира посидить вдома :)))