ищи во снах

по-моєму в Альни вже був пост про "провал", але нічого, напишу ще я. НЕНАВИДЖУ КОНЧЕНОГО ТАБАЧНИКА ШОБ ВІН ЗДОХ ТУПОРИЛА КУРВА. як, ну як можна зробити лише 4 можливості вступити?!! куди мені тепер подавати? що тепер здавати? знов мільйон думок, варіантів в голові. Кілл Мі Пліз, а вперед цю мавпу дибільну, яка тільки й думає що про свій заробіток для чого він то зробив? не для мого ж блага, точно, лише для того щоб всі хабарі несли до кишень ректорів і, відповідно, до нього.

Я люблю теплі серпневі вечори. Йдеш собі крізь завісу диму, яку напустили твої сусіди, спалюючи бур'яни на городах, вдивляєшся в бліде світло вуличних ліхтарів. Дихаєш. Серпень, навіть, пахне по-своєму. І ти цей мікс дині, диму й свіжої випічки впізнаєш завжди. Ось так вдихнеш – і, де б не був, щоб не робив, одразу зрозумієш: серпень. І тут тебе починає накривати хвилею спогадів з минулого, переоцінкою теперішнього, мріями про майбутнє. У такі моменти нічого не хочеться. Просто йти собі й іти, нікого не чекаючи, нікуди не приходячи. Так, саме в такі моменти тобі нічого не потрібно й ти вдячний за те, що маєш. Теперішнє здається таким простим, що хочеться насолоджуватись цим моментом вічно. Забуваєш про все: про проблеми в коханні, якщо такі є, або ж про відсутність стосунків взагалі. Тобі просто добре. Запускаєш теплі пальці спогадів десь далеко у минуле. Дістаєш із своєї пам'яті картинки, де така маленька біжиш о 9 вечора повз кущі з бабайками, боїшся собак і циган. А потім заходиш у теплу хату, їси свіжовипечений хліб і слухаєш як бабуся жаліється, що картопля не вродила. Різке світло проїжджої повз машини вдаряє в очі й ось ти вже думаєш про майбутнє, де тебе засвітлює не блідий ліхтар провінційного містечка, а колона яскравих столичних вогнів. Ти тримаєш чиюсь міцну руку, йдеш повз вуличних музикантів і великих торговельних центрів, але вдихаєш все ж те серпневе повітря.

Я люблю серпень. Його теплі вечори.

Після всіх сьогоднішніх подій, до вечора в мене визрів лиш один висновок: краще жити спокійним життям, ніж шукати пригод на свою дупцю, придумувати чортзна-що, а потім відчувати себе настільки гидко, наскільки зараз відчуваю себе я. Особливо сильно це переживаєш, коли тобі доводиться жити поруч з людиною, з якою в тебе на кожному кроці конфлікти, постійні непорозуміння і взагалі повна несумісність характерів. А ще плюс відчуття, що ти зробив помилку і не можеш її виправити. Але найгірше навіть не це. Найжахливіше в тому, що коли тобі в такі моменти потрібна підтримка і розуміння, просто банальне "о да, я розумію, все буде ок, потерпи", список дорогих людей закінчується на 3 набраних номерах. Перший з яких вже кілька місяців у роумінгу, ще один - нахабно не бере трубку, а інший делікатно посилає. Оце відчуття по-справжньому гидке, млосне і нудотне. І плач, і кричи, і влаштовуй істерики - ти нахуй кому здалась.

хочу знайти людину, з якою мені буде добре завжди. весела я, псіхована чи просто вбита. де?

ASK ME

привеееет

я скучаю по вьюи

у меня не было интернета где-то дней 5-6, а вот сегодня включили, но заходить мне особо некогда, ибо ко мне приехала подруга из Казани

здесь весело*_*

все что я поняла за эти дни

люди, не парьтесь, - жизнь прекрасна!

вибачте

— Як тобі довести, що ми з нею просто друзі і між нами нічого немає?
- УБИЙ ЇЇ І ПРИНЕСИ МЕНІ ЇЇ ГОЛОВУ!

Все, що у мене є – твій віддалений голос,

Від якого в мені, як в воді, розходяться кола;

Вони кольорові, пахучі і теплі (о де я?!),

Як твій живіт, як любов, зрештою, як батарея.

Все, що у мене є – твої кольорові світлини,

Папка в лептопі, п’ятнадцять фото, і довгі, як зими,

Вії твої, зіниці, котрі бувають веселими, добрими, злими,

Вони вдивляються в мене і я зливаюся з ними.

Все, що у мене є – в телефоні твої есемески,

Короткі, веселі, безглузді, довгі, ранкові,

На шкірі моїй проступають, як палімпсести, як фрески,

Я – згусток для тебе квітковий тепла і любові.

Все, що у мене є – тіні, що довжаться, тіні,

У хитросплетінні мене і тебе, нічний і осінній –

Спомин,

Далекий, як ти, і нестримний, мов стогін,

Пахучий, колючий, так ніби ми спали на сіні,

Ніби навколо ліс і над нами – так близько – небо,

Ніби в тобі зовсім не я, а безмежне гаряче небо,

Все, що у мене є – це квиток до тебе,

Це квиток до тебе, квиток до тебе.

автор: Андрій Любка

День як день. Нічого особливого. Все стабільно нормально. Ледь прокинулась вранці. Крики мами, музика Христі, дзвінки Боді - нічого не могло мене змусити прокинутись. Ну але потім, годині так об 11 я вже нарешті піднялась. Мама, як завжди, напрягла варити супчик. Зробили ще піццу. -1 до моєї гарної дупці >.<

Потім кілька годин задроцтва й муштрування власної пики перед дзеркалом, і вуаля, всього лиш за 2 години я була готова. Зустрілась зі своїми бабоньками, принесла Альні щастя себто віддала квитки на Одесу. Потім ще пройшлися, подихали літнім вечірнім повітрям, поговорили. Тільки я зібралась додому, тут опача, знайома компанія. Ну не можна просто так пройти мимо Аньки і Віки й не залишитись там ще на годинку. Трошки згодом я зустріла своїх однокласників, вони мене провели додому. Один хлопчик теж вчора їздив на "млиноманію" і знаєте що? ВЧОРА ТАМ ВИСТУПАЛА "КРИХІТКА"!!! Ну шо я можу сказати? Лише "тваю ж мать" кричала по місту. Якби я знала, я б пішки туди пішла. Сьогодні спатоньки, а завтра займусь чимось корисним. Добраніч:*

Останні 2 дні були просто незабутні! Вчора мене розбудила Машка з питанням в лоб "Мир, ти їдеш на рок-фест зі мною?". Рок-фест? Звичайно їду. За годинку зібралась, взяла з собою необхідне на день і зустрілась з Машою. "Млиноманія" - так називався даний фестиваль і проходив він близько 100км від нашого міста. Виявилось, що повезе нас туди один мій знайомий і кілька його друзів.

1,5 години в душному автобусі і оп, ми в шикарному місці. Природа просто вражаюча! Навкруги величезні зелені скелі, внизу хоч велика, та досить затишна галявинка, де, власне, й проходив сам фест, і поруч Пд Буг в мілководді: громіздкі валуни й лелеки. Дійсно гарно. Картинку завершували намети на схилах і яскраві багаття вздовж лінії поселень. Колом були розташовані різні крамнички, у тому числі й виставки народних ремесел, де проводились майстер-класи. Я взяла участь в одному й з соломи зробила ялинкову прикрасу, зірочку. ^_^ Було досить весело. Взагалі, перше, що кидається в очі, - велика кількість неформалів. Панки, готи, щось схоже на хіппі. Також відчувався певний український дух. Багато людей у вишиванках, починаючи від маленьких дітей до усіх присутніх там рок-дідусів. Атмосферу також підтримували компанії з гітарами, де співали пісень й запрошували до себе. Люди, на диво, привітні й доброзичливі. По території фесту ходили волонтери, що допомагали зорієнтуватись і могли розказати про програму дня. На скільки я зрозуміла, "Млиноманія" триває кілька днів, але ми поїхали лише на один. Взагалі, спочатку потрапили під страшну зливу й змокли до кісток. Але згодом відігрілися. Хто медовухою, хто хорошою музикою й танцями.

Годині так о 5 вечора почався сам концерт. Спочатку виступали аматорські гурти, але з кожний новий все більше вражав своїм професіоналізмом. До речі, відкрила для себе багато класних груп. Вступали різні бенди з різних куточків України і закордону. До речі, я закохалась в сакс, що супроводжував звучання одного з молдавських гуртів. І хлопчик, що на ньому грав теж був просто шикарний :) Музика звучала різна. Починаючи від джазу і фольк-року, закінчуючи панком і хеві метал. Ми натанцювались, наскакались, як дурні. Ви б мене бачили в тому стані :D Хто не був на рок-концертах десь у фанці, серед пульсуючого натовпу, тому ніколи не зрозуміти цього. Драйв і шалена енергетика - ось що було минулого вечора. У перервах між виступами, коли організатори налаштовували апаратуру публіку розважали хлопці, що займаються паркуром. Чесно кажучи, я сиділа в онімінні кілька хвилин. Люди творять неймовірні речі. Десь близько 11 вечора, з'явився найбільш очікуваний гурт Panke Shava - досить відомий в Європі й менше - на теренах України. Сказати, що це було круто - не сказати нічого. Натовп шаленів. Соліста кинули у хвилю фанки і він "пройшовся" по рукам. Фанатам викинули кілька футболок із символікою групи.

Все закінчилось рівно о півночі. Вдома я була о 2. Лягла спати, але заснути не змогла. Картинки попередніх годин постійно миготіли перед очима.

Зранку, в половині 9, ледь прокинулась під будильник. Швиденько зібралась і побігла. Мене ж бо запросила Анька відсвяткувати її 18-річчя. Поїхали за місто, на інший берег Бугу. Писати про те, як там класно й гарно не буду, - можливо, колись скину фотки. Компанія майже вся була знайома. А кого не знала - з тим познайомилась. Власне, люди приємні. Ми розвели вогонь, засмажили шашлик і пили вино. Насміялись, обговорили всі відомі й невідомі фільми, книжки, групи, а потім пішли купатись. Стрибали з матраца, міцних плечей хлопців і просто бісились. Було класно.

Я приїхала додому годині так о 7, а тепер втомлена закінчую нарешті цей величезний пост.

Хвала Вам і "лучі удачі", якщо ви дочитали його до кінця.Пробачте, за те, що, можливо, втомила. А тепер в ліжечко.

P.S. З фесту фоток мало, бо мій апарат здох після кількох спроб зловити красу природи, а ті хто фотографував, ще не скинули кадри в Мережу. Та я всюди трошки закумарена після дощу. З дня народження мене взагалі нема, бо я була супер-втаємниченим фотографом і залишилась поза кадром.