Это просто Вьюи блог

я поняла. ты похож на пирог. пироги они такие разные, но снаружи красивые и аппетитные всегда, а вот начинки не всегда удачными бывают. ты очень красивый пирог. пахнешь вкусно. тебя хочется, но, знаешь, ты как пирог с морковью. это, наверное, самая неудачная начинка для пирога. даже его красота не перебьёт вкуса. с этой начинкой просто невозможно смириться. вот когда я поняла, что ты пирог с грёбаной морковкой - стало обидно. плакать захотелось даже.

а я думала, ты вишнёвый

Я всім яросно доказую, що ненавиджу це свято. Демонстративно показую свою байдужість до нього. Але відкрила в собі одну дуже цікаву особливість сьогодні. Я люблю це свято лише тоді, коли в мене нікого немає. Коли немає потреби вітати другу половинку, коли нівкого немає ОБОВ'ЯЗКУ вітати мене.

Сьогодні Чернова принесла мені валентинку, яку сама намалювала. Це так приємно. Вона це зробила дійсно щиро. Я не думаю, що парочки дарують свої валентинки так само щиро :)

12.02.2013 Вівторок

Ненавиджу вівторки, бо в них є ти, Пузирь!

А тепер про приємне. Не було флешки з потрібним розміром пам'яті, щоб скинути книги Марині, тому ми вирішили створити локальну мережу між ноутами. Тепер сидимо і обмінюємося картинками #патамушаяінженєрдєтка

Чуваки, як же приємно, коли щось для тебе роблять; коли для тебе стараються; коли про тебе піклуються; коли тебе дійсно раді бачити; коли ти відчуваєш себе дівчиною; коли спеціально для тебе пів ночі грають міні-концерт, а інші пів ночі просто розважають. Коли для тебе барабанщик бере гітару і виконує якусь там пісню Лєпса. Коли тобі після того, як ти не встигла на останній автобус і змушена була залишитися у друзів, кажуть, що дуже раді, що я на нього не встигла.

Дякую Ю.М. за роль Патріції Хольман. Мене ще ніколи не зрівнювали з такою надзвичайною дівчиною..

23.01.2013 Середа

Щойно прочитала «На западням фронте без перемен» Ремарка. Це одна з тих книг, які змінюють світогляд кардинально. Її обов’язково має прочитати кожен, хто має хоч якесь відношення до політики, і взагалі кожен поважаючий себе чоловік.

…Нам было 18 лет, и мы только еще начинали любить мир и жизнь; нам пришлось стрелять по ним. Первый же разорвавшийся снаряд попал в наше сердце…

…все ужасы можно пережить, пока ты просто покоряешься своей судьбе, но попробуй размышлять о них, и они убьют тебя…

…Сколько все-таки горя и тоски умещается в двух таких маленьких пятнышках, которые можно прикрыть одним пальцем, - в человеческих глазах…

…- Товарищ, - говорю я, повернувшись к убитому, но теперь уже спокойным тоном. – Сегодня ты, завтра я. Но если я вернусь домой, я буду бороться против этого, против того, что сломило нас с тобою. У тебя отняли жизнь, а у меня? У меня тоже отняли жизнь. Обещаю тебе, товарищ, это не должно повториться, никогда…

…Кажется непостижимым то, что к этим изодранным в клочья телом приставлены человечьи лица, еще живущие обычной, повседневной жизнью. А ведь это только один лазарет, только одно его отделение! Их сотни тысяч в Германии, сотни тысяч во Франции, сотни тысяч в России. Как же бессмысленно всё то, что написано, сделано и придумано, если на свете возможны такие вещи! До какой же степени лжива и никчемна наша тысячелетняя цивилизация, если она даже не смогла предотвратить эти потоки крови, если она допустила, чтобы на свете существовали сотни тысяч таких вот застенков. Лишь в лазарете видишь воочию, что такое война…

…Иной раз ночью, во сне, случается, что на нас нахлынут видения, и мы просыпаемся, все еще под властью их очарования, и с ужасом ощущаем, как непрочен тот порог, как призрачна та граница, что отделяет нас от мрака…

Мене шалено бісить, коли люди рахують копійки. Звичайно, коли немає грошей - ніхто нічого не вимагає, але коли хлопець, навіть якщо це друг, не може заплатити за подругу в маршрутці 50 коп - це сумно, особисто для мене.

Коли винна комусь декілька грн, то сама намагаюся швидко віддати, щоб мені про це не нагадували. В іншому випадку починаю відчувати неприязнь до тієї людини.

Я сама дуже щедра. Коли є гроші - ніколи не жалію, часто когось чимось пригощаю.

Може я і дивна, але для мене дико, коли все таким чином.

Як не парадоксально, але все дуже несправедливо. Комусь ти уділяєш надзвичайно багато часу, стараєшся постійно і в обмін не отримуєш нічого. Ти іноді думаєш, що це просто людина така, просто особлива і до неї треба особливий підхід. Що до тебе теж по особливому відносяться, просто це не так проявляється. Але в якийсь момент розумієш, що зовсім це не так. Навіть не розумієш, а бачиш. Ти можеш хоч "Мисс Совершенство" стати, але нічого не зміниться. Деяким людям вибачають всі дурниці і дібільні вчинки і продовжують їх любити, любити безкорисно і чисто, а деякими просто користуються.

Пиши щось! Я ж тільки на тебе підписана, кохана)

"…Взрослые очень любят цифры. Когда рассказываешь им, что у тебя появился новый друг, они никогда не спросят о самом главном. Никогда они не скажут: "А какой у него голос? В какие игры он любит играть? Ловит ли он бабочек?" Они спрашивают: "Сколько ему лет? Сколько у него братьев? Сколько он весит? Сколько зарабатывает его отец?" И после этого воображают, что узнали человека. Когда говоришь взрослым: "Я видел красивый дом из розового кирпича, в окнах у него герань, а на крыше голуби", - они никак не могут представить себе этот дом. Им надо сказать: "Я видел дом за сто тысяч франков", - и тогда они восклицают: "Какая красота!"… " Антуан де Сент-Экзюпери "Маленький принц"