perfect time

Я ніколи не думала, що буду настільки про щось жаліти.
я жалію, що 4 роки свого життя я просто проїбала. І чим же я займалась? Я просто думала, яке життя гавно, і як би я хотіла усе змінити. Толку від цього було мало. Я звичайно зрозуміла, якщо хочеш змін, потрібно щось робити і не чекати. Я зрозуміла цінність житяя, і кожної його хвилини. Але якою ціною, тепер я просто хочу не боятись згадувати усе і навчитись посміхатись із сльозами на очах.
Але насправді я просто хочу наздогнати усі втрачені роки. Мені потрібні яскраві спогади, про шкільне життя.

Бувають ситуацію, коли найкраще, що можна зробити - це нічого.

Це буде напевно мый перший серйозний пост.
РОзкажу про те що зараз відчуваю. Звичайно з уроками повний піздец, і багааато що достало, навіть дужеее. Що це оте буде вічна тема для розмов. Але мені чомусь, пофіг. Просто це такі дрібниціі. В мене навпаки зараз просинається якесь дивне бажання. се робити, вчити, читати, але напвено я знов зайду в вк і включу серіал і нічого не зроблю, ну усе як завжди, але може і ні.
Проте не дивлячись, ні на що, мені чомусь добре. Просто це таке дивне відчуття, коли ти є просто собою. Коли тобі вже нарешті почало подобатись те, чим ти являєшся, і шо хочаб на мить можна зупинитись і порадіти за себе. Оглянутись назад і зрозуміти, як усе змінилось. Це чи ненайбільш мене радує, і саме тому мені так добре, що я нарешті починаю ставати тим, ким завжди хотіла. Що нарешті, я не лише мрію, а й щось роболю. Це те дивне відчуття, коли усе змінюєтьсяя…

Лишній раз переконуюсь, що ніколи не можна чекати. Відкладати щось на завтра, тому що "завтра" може і не настати.