be happy

Вчора мені була важлко. Я відчувала абсолютне знедолення, а сльози були вже на грані моїх зіниць. Мені здавалося, що це найгірше відчуття у світі. Я розуміла свою незначимість, і найголовніше, на жаль не було людини, яка могла б мене заспокоїти. Я не відчувала ніякої турботи від *друга*, якому виговорилась, а навпаки цинічне, і фальшиве співчуття. Нудить від такого. НУДИТЬ, ВІД ВАС, *ДРУЗІ*.

Я зрозуміла свою незначимість для псевдодрузів. Я маю на увазі однокласників. Люди, з якими я вчуся в одному приміщенні 11 рік, з якими я провела більшу частину свого життя, з якими тікала з уроків, гуляла, попадала у різні ситуації і прожила від дитинства до уже пізньої юності. Ці люди доказали те, як їм чхати на мене. Я маю на увазі те, що інколи ти розумієш як помиляєшся в людях. Можливо, я сама інколи показую свою абсолютну байдужість і егоїзм до них, тому мене це чогось абсолютно не заділо, так як іншу подругу, з якою поступили так само, і ми їх м*яко кажучи *застукали на гарячому*. Тому в такі моменти розумієш, що ніякої дружби то ніколи і не було, а все було просто, щоб врятуватися від нудьги суботнім вечіром. Ніякі не друзі, якщо їм не можеш довіритися. Ніякі не друзі, якщо вони не турбуються про тебе. Ніякі не друзі.

" Я боюся знань. Велике знання - це великий біль. "

Нарешті я відчула прихід весни.
На вулиці прекрасно та сонячно. І я була уже у черевиках і пальто.
Весна переслідує мене. І це відображається на моєму настрої, який сам по собі піднімається вгору. Тепер я сміюся без причини і відчуваю миле піднесення.
А ще я остаточно вирішила змінити стиль і облік. Тому вирішила більше не купляти ніяких спортивних речей, а запасатися тільки спілничками і сукенками. Буду така собі lady остаточно. Ця думка проскакувала у мене багато разів, проте остаточно ніколи не зважувалася на це. Але SPRING робить чудеса. І насподівані рішення приходять різко, проте я в них абсолютно впенена, і мені це подобається.
Отже так от, шановні.
З весною вас, ще раз.
Усміхайтесь.

^ _ ^

Дівчатоньки,
з цим милим святом вас.!
будьте щасливі та впевнені в собі,
нехай ваш оптимізм ніколи не закінчується, а жага до життя не вщухатиме.
Радійте кожній хвилині вашого існування і робіть кожен день цікавішим і захоплюючим від вчорашнього.
Ніколи не падайте духом, і не розчаровуйтеся ні в собі, ні в оточуюючих.
А оточують вас нехай тільки добрі та щирі люди, які своєю турботую вас зігрівають.
Нехай кожен новий ваш день буде сонячним та яскравим.
Любіть і будьте любимими.
Весни у серцій кожній.

Знаєте що я тільки що почула? Як співає маленька пташка… А це говорить про те.. що весна уже близько. БОЖЕ ЯКА Я РАДА. Мені набридли ці страшні морози, мені набрид цей сніг, хоча він лапатий і красивий, але вже НАБРИД. Мені набридло просинатися, і ьачити за вікном сніжні гори і бурулькиии. Це вже остогидло. Тому прихід справжньої весни я чекаю з нетерпінням.
Тоді напевно зміниться моя самосвідомість і я відживу. А моя знедоленість відкладеться до наступної осені.
Майте гарний день. Весни вам.

До речі, існує серіал, у яким я дуже захопилася. Що це? Теорія великого вибуху. Він мені сподобався аж із третьої спроби його перегляду.
Що сподобалося найбільше, так це Шелдон. Він для мене ідеолог щастя. Людина, яка сама будує своє життя. По сходинках, яка чітко знає, що хоче, яка має неймовірний порядок у житті, і який ним ідеально керує. Це достатнє поваги. Я бажаю слідувати йому. Я бажаю зустріти людина накшталт нього у реальному житті і заразитися цим перфекціонізмом. Маєбути цікавою. Може цією людиною стану я ? хохо

Зараз я відчуваю абсолютне умиротворення. Можливо завдяки музиці чи доброму чаю. Але мені на диво добре. Я відчуваю спокій. Ніжність. Це радує. хоч не дьоргає від нервів, як останні дні, а то і тижні. Мені це подобається. Цей вечір я присвячу байдикуванні. Проведу час з задоволенням. Бо від дат з історії і нових слів із англійської - голова обертом.
І до речі чогось я розчарована *Гонором і гідністю* Джейн Остін. Ще й такий непрекрасний переклад назви. Можливо прочитаю ще раз у не такій напружені обстановочці, у якій зараз. І можилво переосмислю її інакше…

мені не хватає людського сплікування.
жартую
бугагашеньки
:D

У темряві ми розмовляли про Джойса, Фройда і Бога, ми облазили всі навколишні руїни, полохаючи кажанів на аварійних дзвіницях. Ми заперечували Маркса. Крім того, ми ходили уздовж нічного шосе. Нас переслідували спалахи фар і синіх вогнів на цвинтарях. Не минуло і трьох таких вечорів, як до мене дійшло, що я пропав

Тоді не було плеєрів, я сам носив у собі десятки композицій, і вони самі собою вмикалися, часом усі одночасно.

Поезія - це завше неповторність. Жартую, звісно.

Музика ставала цілою паралельною дійсністю, таким собі паралельним світом, куди можна було втекти від школи.

У рок-н-ролі я страшенно любив мінор - мені здавалося, всі ці пісні про мене, про мою самоту.

Школа.
Було гидко. Гидке невисипання, коли за вікном холод і темрява. Гидке відчуття невивчених уроків. Гидка порожнеча у шлунку. Гидкі запахи з їдальні. Додаткові години – сьома, восьма, дев’ята, подовжений шкільний день, вічне промивання мізків усілякою ідеологічною хернею на кшталт атеїстичного виховання або ленінського заліку.