7 hours ago

Музика та книги - це те місце, куди я вирушаю, що б загубитися в їх світі, або знайти себе, якщо загубилася в своєму.

Її звали Совість і вона фарбувала волосся у чорне.Щоб здаватись не такою вже й природньою та паперово чистою.Вони познайомились на заправці.Обидвоє заскочили залити баки, а потім він підвіз її додому.Спали разом не більше року, сьогодні він часто набирає номер її телефону.Але в неї майже завжди зайнято.Тому довелось залишитись друзями.

Її звали Іронія.Єдина жінка, яка у його житті траплялась надто часто і ніколи не була постійною.Зловживала алкоголем, носила високі підбори, ними ж забивала йому в душу, ніби у асфальт, свої зради.Завжди просила грошей, ніколи не посміхалась зубами.

Її звали Віра.Якось вони навіть спробували жити разом, але вона не витримала першою…Він бив її, мучив докорами, ніколи не робив компліментів, ненавидів Вірину персидську персикову кішку, шерсть якої липла до його дорогих піджаків, ніби до меду.

Її звали Надя.І була вона молодшою сестрою багатостраждальної Віри, яка в свої неповні 16 давно вже навчилась самотужки існувати.Пліч-о-пліч з власним світоглядом.Любила льодяники і старі чорно-білі фільми, ніколи не їла м'яса.Він, здається, хотів її вдочерити, поки не почав цілувати в рот, відчуваючи збудження.Словом, Надя минула ще швидше, ніж усі її попередниці.

Її звали Серце.Вона була кур'єром і якось потрапила до його дому з жменькою писюльок.Невдахи-сценаристи випробовували долю, надсилаючи їх відомому режисеру.На щастя, це всього навсього лиш тішило його самолюбство і покращувало настрій.Як завжди, знітилась, вкусила себе за нижню губу і постукала у двері…Єдине, що… Вона невиліковно хворіла.Тому він так і не спромігся її любити.Боявся не вижити.

Її звали Критика.Це була справжнісінька фурія!Жінка-істерика…головний біль від неї не вщухав годинами, вона била посуд тоннами, гнітила себе ревнощами і багато палила.

Її звали Муза.Надміру вибаглива і педантична, смачно готувала та любила слухати радіо в туалеті.Він вважав її майже ідеальною коханкою, бо ліжка вони ніколи не застеляли.Проте, кинув її після того, коли дізнався, що у неї четверо дітей від різних чоловіків і скоро народиться п'яте диво.На привеликий жаль, не від нього…

Її звали Безкінечність.Мабуть, остання і найстарша з усіх його жінок.Тепла та віддана.Старість вони доживатимуть разом, заліковуючи собою одне одного до кісток.

"По-моему, ты боишься стать счастливой, Эмма. Ты думаешь, что естественный порядок вещей — это когда твоя жизнь уныла, бесцветна и скучна, ты ненавидишь свою работу, свой город, не способна добиться успеха, заработать денег или, упаси боже, завести парня (кстати, замечу, что твои самоуничижительные реплики по поводу собственной непривлекательности мне уже надоели). Более того, я пойду дальше и осмелюсь предположить, что тебе даже нравится чувствовать себя постоянно разочарованной и никчемной, потому что так ведь проще, верно? Быть унылой неудачницей проще, потому что всегда можно обратить это в шутку. Тебя бесят мои наблюдения? Еще бы. А ведь я только начал."
— Дэвид Николс. "Один день"

Люди малюють картинки на сторінках, з гучністю жалкують, чимось в роді «половину літа про*бали». знали, що так буде, бачать, що так відбувається, але ніби чекають, коли настане більше днів, щоб написати все те ж, але вже без половини. просто, ціле літо в вконтакті, і нуль подій, так у більшості, і не дивує. але, здається, одна я не шкодую про втрачених днях. не спати ночами, а вдень нікуди не поспішати. не дзвонить будильник, не запізнюєшся туди, де повинна бути, для мене це вже в кайф. я не шкодую ні однією прожитою хвилиною. я встигла зрозуміти, що люблю. встигла повболівати цими почуттями і перехворіла нарешті. знайшла захоплень не мало, нехай несерйозних навіть. багато нових пісень, пару улюблених свіжих фільмів, незліченну кількість прочитаних книг і світанки.мої улюблені світанки, які такі тільки влітку можна побачити.

як часто ми кажемо "знайомі даремно". можливо я помиляюсь, але не може знайомство бути "даремним" в будь-якому випадку це знайомство вам в якомусь сенсі потрібне. можливо в один прекрасний момент саме ця людина стане вам дійсно дуже сильно потрібною. а також ми це кажемо, коли хлопець/дівчина з якому ми довго/недовго з нами зустрічались, можливо ми десь навіть їх кохали. а потім дуже стрімко покидали. але все рівно цей час який провели разом чогось навчив, був чогось вартий. ми вивчили цей урок. щось зрозуміли. можливо саме це стало ключовим моментом чогось.

поцілунки бувають різні. такі, від яких терпнуть і трусяться ноги, від яких здригається все тіло, закочуються зіниці, пришвидщується пульс,
залишаються на завжди.

фарба для волосся змиється,
волосся відросте,
дірки від пірсингу заростуть,
а ось молодим тобі знову ніколи вже не бути.
досить боятися жити

Всі чомусь характеризують дорослих як нескінченно сильних людей, що вміють нести відповідальність, кілька відсторонених і холоднокровних, завжди перемагаючих обставини, здатних багато чого витримати і бла-бла-бла.
Я хочу бути дорослою. Настав час начебто. Але хіба дорослим не буває боляче?

Люди бояться мовчанки, густої та спокійної, вони панікують і починають краяти її словами, дуже зайвими. Так багато зайвого й непотрібного мовиться. Всюди такі великі смітники зі слів.

Бувають люди, які ніколи не плачуть. Бувають люди, які відмовилися від сліз і забороняють собі плакати. Буває, що люди плачуть лише усередині сльозами, яких не видно, і ці сльози дуже болючі.
Сльози не витікають, вони залишаються там, усередині. Люди ходять по вулицях і носять у собі озера сліз, і ніхто про це навіть не підозрює. Так плачуть і жінки, і чоловіки.

Сльози — це дуже інтимно, все що обеззброює людину — це так інтимно.

Я думаю о тебе все время. Думаю о тебе утром, идя по холодку. Нарочно шагаю помедленнее, чтобы думать о тебе подольше. Думаю о тебе вечером, когда мне одиноко без тебя на вечеринках, где я напиваюсь, чтобы думать о чем-нибудь другом, но добиваюсь обратного эффекта. Я думаю о тебе, когда тебя вижу, и когда не вижу, думаю тоже. Мне так хотелось бы найти другое занятие, но я не могу. Если ты знаешь, как можно исхитриться тебя забыть, научи меня.

Фредерик Бегбедер. Любовь живет три года.

чи бувало у вас таке, що вам довидилось бути разом з людиною, яку кохаєте ви, але яка не кохає вас? і тут добивайся не добивайся, а результату ніякого. людина просто не кохає вас. і все тут.. і нічим не допоможеш. нема іншого вибору як просто перестати кохати. але це ж так важко. і майже нереально. і що ж тут зробиш?