Freedom

Звичайно субота, звичайний день як здавалось би на перший погляд.
Прозвенів звінок на перерву, я встала, до мене підйшла моя однокласниця Каріна і ми почали думати куди підемо, вирішили спуститись і піти на подвір’я школи.
Спустившись вниз, моє серце ледь не зупинилось, одразу як я вийшла з школи я чомусь подивилась на право, не знаю навіть чому саме на право, але далеко, насправді далеко я побачила ЙОГО..він стояв і говорив з другом. а я завмерла, я йшла прямо і дивилась на нього, потім я замітила його поглад на мені, але я продовжувала просто дивитись та йти прямо..дойшовши до своїх однокласників які курили я почала жартувати та сміятись разом з ними, але я ще не одноразово дивилась в його сторону, адже я думала шо тоді це була остання наша зустріч, я не думала що ще буде продовження, я не думала шо закінчивши школу він буде повертатись в неї так часто..
Коли я неодноразово дивилась на нього, я бачила що він теж на мене дивився, потім мені просто набридло стояти і тремтіти від цього дивного відчуття, я просто пішла з своєю однокласницею.
Йшовши я не повернулась..я йшла прямо та впевнено ніби мені всеодно, але я впевнена що мій страх побачив кожен.
Зайшовши в клас я швидко пішла до вікна щоб продовжувати дивитись на нього.
Я знала що він не знає де знаходиться мій клас, тому вільно спостерігала за ним, але в один момент його голова піднялась в гору і я зрозуміла що він мене побачив, тому я спокійно вдавала ніби я не дивлюсь на нього та і взагалі не знаю що він там є.
Але я спостерігала насправді дуже довго за ним..покі він не пішов, я була дууже рада тому що я його побачила.
Ось пройшло дві години та я прямувала додому, я думала на яку зупинку мені йти, подумала піду на право, щоб сісти..повернувши голову на право я побачила знову його..він сидів з друзями в кафе біля школи, я не знала що робити, дуже розгубляно перейшла дорогу та попрямувала до зупинкі з надією що він мене все ж таки побачив, сівши в маршрутку я сіла біля вікна щоб подивитись на нього ще один раз.
Ось така приємна перша субота мого навчання.
А щее..доречі день до того він поставив в фейсбуці що він зустрічається з якоюсь дівчиною, тому мені було дивно що він дивився на мене.
ееех.
Що ж це таке, навіть коли він закінчив школу наші погляди не припиняються.

Рано чи пізно в кожного в житті появляється той момент коли не бачиш подальшого існування, коли здається що стіни душать, а близькі роблять тільки больно, здається фізиного болю немає, а в середині все ж таки ніби ріжуть, ріжуть без наркозу та всяких інших припаратів, ріжуть не зважаючи ні на що.. Тоді появляється розчарування, замкнення в собі, страх того що можуть поранити знову, страх того що наступного разу може і не зажити..та й і таке не заживає, просто страх того "існування" коли хочеться піти/поїхати/ забратись від всіх і всього, коли просто хочеться далеко і на довго. В кожного таке бувало думаю, та й і кожен "різав" дорогих людей ножом, а потім сам ж платився за це.. Єдине що я б порадила це почати мінятись самому, не треба чекати зміни іншої людини, змінишся ти, зміниться і хтось інший, треба просто бути достатньо наваженим щоб виділитись від всіх та змінитись, для себе та й і навколишнього середовища.

Перший день. Затрим подиху. Я з всім класом вийшла на подвір’я школи, тільки піднявши голову..я побачила її..ту саму машину..машину яка мені так багато нагадує..машину яку я очікувала кожного ранку в школі..я була просто шокована. Посміхнена я повернула свою голову щоб відповісти своїй подружці, повернувши її в мене просто не було слів, там стояв він..той якого я так чекала зранку в школі, той про якого я так багато знаю..той який живе в 5.7 км від мене, той з кім були всі мої мрії. Він просто дивився на мене, я була приголомшена від цього, бо це було справді неочікувано, такого відчуття в мене давно не було. Я не звернувши увагі ні на що просто повернула голову і продовжувала говорити вдававши що не замітила його, але насправді я вся тремтіла від страху та надзвичайної радості. Пройшло приблизно 40 хв і я стояла знову там де я його зустріла, але надій побачити його знову в мене не було, але я продовжувала шукати його поміш всіх тих людей, побачила всіх крім нього. Я зрозуміла що він поїхав додому. Говорячи зі своєю колишньою однокласницею, я поправляла волосся, та чомусь повернула голову назад, там я побачила його, я не знала що робити, бо він був в 2 метрах від мене, його погляд був спрямований на мене, я хотіла показати йому що я ще досі все пам’ятаю, тому я усмішнено дивилась на нього 2 секунди, а потім повільно опустила очі вниз та й і посмішка зникла з мого лиця..тоді я просто повернулась і почала жартувати з своєю співрозмовницею, я тоді сміялась дуже голосно щоб просто показати що мені добре, а насправді я це просто робила щоб превернути його увагу, яку я точно отримала. Потім він просто пройшов біля мене..ми були на відстані однієї людини.. тоді я просто подивилась йому в слід та зрозуміла що це остання наша зустріч. Мені було сумно та водночас дуже радісно, адже я взагалі думала що після того як він закінчить школу ми більше ніколи не побачимось, але погляди наші ще раз звелись. Це був ідеальний початок навчального року! Це був ідеальний кінець спогадам та відчуттям! Це була ідеальна остання зустріч.