Рано чи пізно в кожного в житті появляється той момент коли не бачиш подальшого існування, коли здається що стіни душать, а близькі роблять тільки больно, здається фізиного болю немає, а в середині все ж таки ніби ріжуть, ріжуть без наркозу та всяких інших припаратів, ріжуть не зважаючи ні на що.. Тоді появляється розчарування, замкнення в собі, страх того що можуть поранити знову, страх того що наступного разу може і не зажити..та й і таке не заживає, просто страх того "існування" коли хочеться піти/поїхати/ забратись від всіх і всього, коли просто хочеться далеко і на довго. В кожного таке бувало думаю, та й і кожен "різав" дорогих людей ножом, а потім сам ж платився за це.. Єдине що я б порадила це почати мінятись самому, не треба чекати зміни іншої людини, змінишся ти, зміниться і хтось інший, треба просто бути достатньо наваженим щоб виділитись від всіх та змінитись, для себе та й і навколишнього середовища.