Перший день. Затрим подиху. Я з всім класом вийшла на подвір’я школи, тільки піднявши голову..я побачила її..ту саму машину..машину яка мені так багато нагадує..машину яку я очікувала кожного ранку в школі..я була просто шокована. Посміхнена я повернула свою голову щоб відповісти своїй подружці, повернувши її в мене просто не було слів, там стояв він..той якого я так чекала зранку в школі, той про якого я так багато знаю..той який живе в 5.7 км від мене, той з кім були всі мої мрії. Він просто дивився на мене, я була приголомшена від цього, бо це було справді неочікувано, такого відчуття в мене давно не було. Я не звернувши увагі ні на що просто повернула голову і продовжувала говорити вдававши що не замітила його, але насправді я вся тремтіла від страху та надзвичайної радості. Пройшло приблизно 40 хв і я стояла знову там де я його зустріла, але надій побачити його знову в мене не було, але я продовжувала шукати його поміш всіх тих людей, побачила всіх крім нього. Я зрозуміла що він поїхав додому. Говорячи зі своєю колишньою однокласницею, я поправляла волосся, та чомусь повернула голову назад, там я побачила його, я не знала що робити, бо він був в 2 метрах від мене, його погляд був спрямований на мене, я хотіла показати йому що я ще досі все пам’ятаю, тому я усмішнено дивилась на нього 2 секунди, а потім повільно опустила очі вниз та й і посмішка зникла з мого лиця..тоді я просто повернулась і почала жартувати з своєю співрозмовницею, я тоді сміялась дуже голосно щоб просто показати що мені добре, а насправді я це просто робила щоб превернути його увагу, яку я точно отримала. Потім він просто пройшов біля мене..ми були на відстані однієї людини.. тоді я просто подивилась йому в слід та зрозуміла що це остання наша зустріч. Мені було сумно та водночас дуже радісно, адже я взагалі думала що після того як він закінчить школу ми більше ніколи не побачимось, але погляди наші ще раз звелись. Це був ідеальний початок навчального року! Це був ідеальний кінець спогадам та відчуттям! Це була ідеальна остання зустріч.