danajolie

<a href="https://twitter.com/DanaDidoukh" class="twitter-follow-button" data-show-count="false" data-lang="ru" data-size="large">Читать @DanaDidoukh</a>

<script>!function(d, s, id) {var js, fjs=d.getElementsByTagName(s) [0];if(!d.getElementById(id)) {js=d.createElement(s); js.id=id;js.src="//platform.twitter.com/widgets.js";fjs.parentNode.insertBefore(js, fjs); }}(document, "script", "twitter-wjs"); </script>

того вже не повернеш.але я живу спогадами про це.. і в страсі за майбутнє..

хачю любвіі і свєта то знає)

У меня есть кот.
И я знаю.
Что дома меня кто-то ждёт.
Привет кот.
Мне плохо кот.
Дай мне тебя обнять.
Так теплей.
Ты голоден кот?
Котлет.
Бутерброд?
Кот - ты ближе друзей.
Кот - ты лучше людей.

ну блін. слухаючи "нашу музику", я і не вірю, що минуле літо закінчилось…

таке враження, що воно досі продовжується..

j'ai besoin de toi ^^

иногда хочется высказать все, что чувствуешь, о чем думаешь, но вряд ли это приведет к чему-то хорошему, поэтому молчишь

дякую що ти в мене є.ти завжди поруч

я тебе люблю.

А♥

одна. лише одна-єдина причина, за що я себе не люблю. за те, що просрала. по-іншому й не скажеш, місяць.. тупо просрала..а стільки могла б нового для себе відкрити..

сьогодні була на концерті своїх танців.. чому я кажу "своїх" ? не знаю. автоматом якось. .привиклося.. сиділа. і плакала. бо настільки хотілося з ними виступити.. це мав бути мій перший танцювальний виступ за життя..

це настільки тупо і важко пояснити… це просто діра в серці чи то душі. просто діра.. яку нічим не наповниш..

сидиш. і дивишся той чи інший танець.. і так хочеться встати і почати теж його танцювати..але це ідіотизм.

я люблю свої танці. і хочу повернутися. буду пахати до останнього моменту. але я повернуся. .

постараюся повернутися. намагатимусь пересилити себе..

Налий мені текіли, хочу бути п'яною
Тоді собі дозволю поцілунків волю
Волю, волю, волю, на свою долю

(с)

A chaque distance qui nous sépare je repense à toutes nos promesses..

J'etait pleure en ecoutant Mylene Farmer et en pensant de lui.sais pas, mais il me manque si trop et pas le meme qu'autres..est-ce que je l'aime? On peut que la reponse est oui.mais encore, c'est pas la meme que toujours..on verra..

отож. прийшов час підбити підсумок 40 проведених днів у Франції.

сказати коротко ? це було надзвичайно круто. що б не відбувалося. все по-своєму було чудовим, незабутнім, заворожуючим. перші дні ясне діло були не прекрасні.. але тепер то так смішно, згадати себе в перший день в коледжі, перші пари та знайомства.. це було дійсно смішно..але найкрутіші моменти були в останні два тижні..все почалося з "Європа парку".. "Сільвер стар", " Блу Фаєр" та інші атракціони. врешті-решт я переборола свій страх висоти..) потім були 4 дні в Парижі.. безкінечний шопінг, ресторани, відомі місця, і вже друзі) … потім ми усвідомили що це вже майже кінець стажування.. і нас почало кидати в паніку.. невже так швидко?! як це можливо ?.. але час іде, і його неможливо зупинити.. отож ми почали насолоджуватися і брати все від останнього тижня…. Гандбольні матчі, велосипеди, концерти.. як ми співали з учасниками концерту і плакали, відвідини мерії, новозбудованої школи, Європейського Парламенту, гостей, друзів. Як це було круто… це дійсно просто неможливо забути.. Усвідомлюючи те, що приймаючі нас сім"ї стали нам рідними.. що ми не зможем забути нікого з них.. що вони стали нам братами та сестрами.. Маючи мільйон мрій та думок щоб повернутися, ми пакували наші валізи.. думаючи про те, що було і що буде.. жаль звичайно що час минув. і ми не завжди ним насолоджувалися… інколи нам здавалося, що ми вдома, у Львові.. просто всі говорять іншою мовою і набагато цивілізованіші люди..але то такее. чи ми сумували ? важко відповісти… звичайно інтернет не давав нам забути ні про кого з наших рідних або друзів.але мені здається, що ми більше сумуватимемо за тими, з ким ми провели лише якісь 40 днів, все життя…

нам бракуватиме халявних уроків, елементарних контрольних, правил коледжу, деяких вчителів, дирекцію, "наглядальників"… ех.. мені не вистачатиме ранкових хвилин насолоди, їдучи в коледж на велосипеді, мені бракуватиме їхніх інтернет-щоденників..) мені бракуватиме майже 3 днів вихідних..) середа, субота та неділя стали моїми улюбленими днями..хоча тут і так кожен день як вихідний… ;))

ну ось я вже в франції 3 тижні. і що можна сказати..?

я можу сказати лише те, що які б тут в мене не були паршиві моменти, як би до мене не ставились як до лайна, як би зі мною не спілкувалися. я люблю цей місяць.

це просто нереально усвідомити. що я зараз не в себе вдома. мова вже як рідна, рідна вулиця, рідний коледж, сім"я. до всього надзвичайно привиклося.

отож. я намагаюся брати з цього стажування все до останньої краплі.

як би мені тут сумно не було без свого песика. як би я не сумувала за деякими людьми. як би мені паршиво на душі не було.

я стараюсь посміхатися. я стараюсь сплікуватися. я стараюсь не закохуватись.вже давно нікого не любила. лиш би тут не закохатися.)

3 день як я в франції

тьфу. ну ті французи дивні люди.спокійно ходять прищатими, але миють голову щодня. одні взагалі не розчісуються.

є наштукатурені, є з пірсингами, є такі в яких запальнички з кишень вилітають.

всі в загальному, не товсті але і не худі. з харчуванням в школі нереально бути худеньким. одягаються дуже дивно. одяг то фірмовий, але якийсь на вигляд нє фантан, просто як наш секонд хенд.

взуття в всіх грязне, зустрічається і діряве.

всі мають хлопців(дівчат)
є якісь хворі. реально хворі. підходять - лахають і йдуть. як наркоман є один негр)

є пару симпатичних хлопців. сьогодні була в СДІ і там були хлопці які намагалися перекласти матюки на українську і нам потім казали)
то було таак мило)
аххаахха

всі підходять, перепитуються чи то правда що ми з україни і чи ми говоримо французькою)

от. ніби все.) )

ще троошки і полечу в Францію)
віііі ^^