Это просто Вьюи блог

Мій старий, який помирав, вихаркуючи легені,

так і не встиг зрозуміти, що сталось з його країною,

що зробили з нею всі ці фінансові генії,

котрі торгують тепер у відкриту кожною її частиною.

Моя мама, яка розпродала згодом усі його речі,

і яка живе громадянським шлюбом з якимось дятлом,

ховає від мене всі свої згадки й зітхання старечі,

зачиняється на ніч від мене, щоби я не підслухав їх раптом.

Він і досі торкає мене своїм кашлем, ніби шипами.

Приходить до мене вві сні, дивиться чорним оком.

І я знаю, найтяжче, що у нас є – це наша пам’ять.

А найгірше, що вона лише тяжчає з кожним роком.

Він називає мені імена лікарів, які його вбили.

Сидить на ліжку напроти й кличе мене до помсти.

Каже мені: «Малий, в тебе немає ні злості, ні сили.

Ти їм здав свою злість, мов провідникові постіль.

В тебе немає, малий, ні спадщини, ні країни,

і всі твої друзі, малий, згоратимуть, мов комети.

Блукатимете, як цигани, зникнете, як караїми.

Раз уже все прогнило, спробуй хоча б нормально померти.

Скільки можна терпіти їх голоси на сходах,

будильники й окуляри, теплі щоденні предмети!

Вирви їхні серця, надійно спинивши подих!

Спали їх разом у ліжку, ніби старі газети!»

І я витягаю бензин і старі корабельні канати,

й розводжу в кімнаті вогонь, який усіх нас огорне,

і знаю – ніщо не може мати над нами влади,

окрім голосу крові, який заповнює горло.

Добре, коли тобі сняться підпільники та герої.

Погано, коли їх поява на тебе тисне.

Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.

Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни.

Країна, в якій виживання вважають талантом,

де вся твоя біографія – список боргів і трупів,

називає мене тепер злісно вбивцею і симулянтом,

опитує свідків, які вціліли, шукає рештки отрути.

Хай тепер прокуратура засипле мене своїм спамом.

Хай потопом заллється вулиця кам’яниста.

Хай з’являться миротворці й випалять чорним напалмом

гарячі електростанції мого невтомного міста.

Хай вони тепер спробують усе це без нас поєднати.

Хай спробують врахувати небесні сумні коливання.

Сонця священний вогонь заливає кімнати.

Герої не помирають від стаціонарного лікування.

Жадан

Сьогоднішній день дивний. Не знаю, що зі мною твориться, де я і з ким я. На вулиці тепло - не ок. Вдома не затишно. Хз що це зі мною. Дивно якось

Оновлення. А ще я злий. Ну тепер. Ну от подуаю про щось таке злостиве і все. Капець якийсь

Навколо нас пітьма. Вже 40000 років ми освітлюємо її світлом наших вогнів. Факелів. Ламп. Неонів. Та як би не йшов прогрес, пітьма нас все ж поглинає. Є речі, проти яких ми безсилі. Біда - один з проявів пітьми. Байдуже, коли вона чужа. Боляче, коли вона зачіпає твоїх близьких. Коли біда моя, твоя, чи ще когось, хто безпосередньо на собі її відчуває, це не біль. Це жах. Сьогодні б був цілком тривіальний день, якби не біда. В ці миті суму й болю задумуєшся - а як далі їм? І тиша. Ні, це не мотивації пост. Тут не буде мотивації. Тут суть - суть пітьми в тому, що коли темно, то немає нічого. А ми - вогні що горимо і світимося в ній.

Хливилнна замітка-людям потрібно бути більш відвертими. А то складно розв'язувати ребуси

Блоги - річ цікава. Кожен може прочитати те, чим ти живеш. Звісно, якщо ти не брешеш. Останнім часом навколо брехні багато. Тут я буду чеснй. До кінця, до кожного слова, що зацікавить Вас.

Що ж, зробивши невеликий вступ, хочу сказати що прийшла весна. Так, час нового теплого вітру. Змін чи нічого нового. Любові чи самотності. Тут ще треба подумати. Змінилася одна річ.

Наш університет - похмура фабрика знищення мрій. Всі похмурі. Стіни прониклися сіротою. Лиш жаль, що не бачив я тієї посмішки