BadComedian - Повелители снов (САМЫЙ ЁБ@НУТЫЙ ФИЛЬМ) [Наше “НАЧАЛО”]


бедный Евген. казалось бы…вот самый-самый гавно-фильм уже вышел, обзор на него сделан, пытаешься передохнуть и помечтать о хорошем российском кино, как выходит фильмец еще бредовей и хуёвей предыдущего. в общем, глянула я тут его новый обзор на трэшак комедию под названием "Повелители снов". прикосела на первых же минутах. лютый бред и только вставки Евгена заставили досмотреть видео до конца.
пы.сы. тут Невский объявил о новом своем боевике. первая мысля при прочтении этой новости:"вот Бэд-то обрадуется" :))
Никогда прежде такого не видела.
Везли сегодня нашу красавицу Катю из одного моего "стихийника" в новый дом и.. у кошечки текли слёзы. Не переставая. Боже. Моё сердце такими темпами точно разорвётся. Я итак намеренно не занимаюсь конкретно пристройством (из рук в руки, не считая некоторых случаев), а тут.. Каждый раз разбивает сердце. Это очень сложно и страшно. Страшно, что отдашь их не в ту семью.. Благо, Катенька попала в отличную семью, я была спокойна, увидев их. В отличии от ночи, сегодняшнего дня пока везли Катю. Опекунов из первого своего "стихийника" вижу не так часто, как из второго, где дедушка Савелий, но так во всем привязана.. Сложно расставаться, но нужно..

привіт, вьюі
я не писала більше двох років.. і в принципі поняття не маю для чого роблю це зараз.. періодично я згадую про цей блог і знову повертаюсь в події минулого..в ті емоції які переживала тоді.. і думаю про сьогоденні події, я захочу згадати також.. в мене давно не було такого стану, адже після того. як я розійшлась з Вітьою, я відносилась до всього легковажно. було багато людей, які приходили, зникали, які періодично давали про себе знати, які досі не можуть зникнути назавжди з много життя, хоча й бачать, що анітрохи не значать для мене. за цей період часу, я навчилась відпускати людей, не зважаючи на те, що вони для мене важливі і багато чого зробили мені.. я змінювала світогляд та спосіб життя не раз.. в мене так багато думок.. немало хочеться написати..чисто на пам*ять для себе, але в голові така каша, що й не знаєш з чого починати.
Сьогодні день перезавантаження.. який в мене буває рідко. А коли він був в останнє, моє життя перевернулось з ніг до голови. я відпустила всіх, хто погано на мене впливав.. навіть якщо це люди з якими я дружила пів життя. і зараз байдуже, єдине, що мене тримало з ними раніше, це те, що я боялась залишитись сама, що буду одинокою, не буде з ким поділитися думками. зараз переважно все тримаю в собі.. але чим менше людей знає про твоє життя, тим краще для тебе.. воно твоє.. і інші ніякої взаємодії з ним не мають, ми самі обираємо з ким і ким нам бути.
Сьогодні точка кипіння.. коли я відчуваю ніби втратила все. Все, що було таке важливе.. Не так давно я взнала, що в Віті скоро народиться дитина, я справді рада, що він знайшов людину, яка буде за нього в любій ситуації.. але як мені іноді шкода, що це не я.. я навряд чи полюблю так ще когось.. а можливо таке враження тому, що це було перше кохання.. просто ніхто ще ніколи не був мені такий рідний.. Коли я взнала, що він розписався, обрушилась остання надія на наше примирення..
Сьогодні я відчуваю те, що відчула на початку відносин з Вітьою..ніби зараз, я можу втратити те, про що потім пожалію.. але я не можу зробити нічого, окрім подзвонити чи написати..та що це є.. Дякую, Панама чи Майамі, це діла суттєво не міняє, бо він всеодно далеко.. я не знала шо це, любов чи заповнення пустоти чі якась розвага..це ще не до кінця визначене почуття, яке затягнулось вже на 4 місяці. Почуття призв*язаності, потреби.. Збудовані плани на майбутнє.. яке може бути найближчим часом, адже ми вже не малі діти і можна буде перейти на новий рівень відносин. Вже зараз можна буде думати про створення сім*ї, спільне життя.. Хоча про це рано і смішно говорити. Тому що мала ймовірність, що буде так як ми цього хочемо, бо за 19 років я освідомила, що життя така штука, яка буде тебе ламати.. але завдяки цьому ти будеш ставати сильною і витривалою, не зважаючи на те, що в певні моменти, буде здаватись ніби все твоє життя зруйноване. Зламало мене й зараз..вкотре
Сьогодні я зрозуміла, що закохана по вуха.. і останній час мені вилазить ця любов боком.. і надмірна її кількість вилазить боком.. тому, що завжди в відносинах хтось викладається на повну, а хтось лише на половину.. і це може змінюватись..зараз моя черга і просто неймовірно неприємно не відчувати цієї віддачі.. на жаль сьогодні, я відчула, що можу втратити.. втратити людину, яка на данний момент є найціннішим, що є в мене.. навіть якщо весь цей час не поряд. я постійно відчувала підтримку, любов, турботу.. Навіть в слові "дічь" закладена нереальна кількість любові.. саме це мене наштовшнуло на те, щоб написати тут.. я знаю, що за ним, я була б як за стіною. Що саме з ним, я можу бути захищена від всього.. Що саме на цю людину я можу розраховувати в любій ситуації.. Що саме з цією людиною, я хочу збудувати сім*ю. Ми не цінуємо, поки не втратимо.. Наші відносини, здається, на межі. І тільки зараз я до кінця розумію, що ця людина значить для мене і наскільки сильно я не хочу його втрачати..
Сьогодні вперше я не знаю, чим він займається протягом дня. І мене просто роздирає зсередини тому, що телефон, єдине, що може нас зв*язати це телефон. А на данний момент і це не реально.. Я пообіцяла собі, що більше ніяких відносин на відстані.. і знову влізла туди ж.. цього разу відстань "трошки" більша і час очікування візрізняється..
Сьогодні я вирішила знову написати пост на вьюї..і в цей момент, я зрозуміла, що всі хто був між Вітьою і Ваньою не мали ніякого значення, якщо мої емоції не зашкалювали настільки, щоб аж хотілось написати тут.. Всі вони це безцінний досвід.. Завдяки ним, я відчувала себе потрібною і навпаки.. відчувала коханою, черговою ціллю для задовільнення власних інтересів, пробкою, яка затикала їхню пустоту..
Ще сьогодні я відчувала себе коханою..а зараз я не знаю що й думати.. Ще сьогодні мені писали, що люблять, а вже йде 13 година, коли відчуваю себе в невагомості
Сьогодні в мене було те, що я давно не відчувала..всередині ніби щось обірвалось, зламалось, згоріло, обрушилось я не знаю, як описати те, що я відчула.. відчуття не з приємних, однозначно. Відчула себе не потрібною.. наскільки ж це стало не схоже на мене.. висловлювати емоції в письмовому вигляді..
Сьогодні, вже новий день, те що я писала вище було вчора.. я знаю, що люблю і що люблять мене.. і це найкраще, що може бути. Він, найкраще, чого, поки, поряд нема. Він той, з ким хочеться бути в любій ситуації.Він той, з ким я хочу пов*язати життя. і той, без якого я його просто не уявляю..
Можливо зараз мільйоми доріг зійшлись в одній точці?
Э рих М ария Р емарк-
" Искра жизни "

Книга ценна тогда, когда она меняет что-то внутри читателя. "Искра жизни" Ремарка именно добралась сквозь глаза до моего сознания и сердца, а затем неплохо встряхнула их.
Раньше мой страх касательно концлагерей сосредотачивался на физических лишениях и бесчинствах ССовцев, которых я слышала много (прадедушка мой был в Бухенвальде). Да, цепляло до слёз. Сложно было представить, через что удалось пройти людям и как довелось покинуть этот мир остальным.
Но читая этот роман, я впервые копнула настолько глубоко.
Роман описывает людей, которые под влиянием окружающих ужасов утратили себя: своё прошлое, настоящее, а многие-будущее.Личность.Мечты.Воспоминания.Человеческие качества. От них остались лишь кожаные мешки, полные костей и животного желания выжить.
Однако центр повествования и идеи отнюдь не они. Ремарку (как это вижу я) важно показать, как это необходимо- БЫТЬ человеком даже в нечеловеческих условиях. Сама история строится на тех, в ком тлеет искра человеческого. Именно на них акцентируется внимание читателя от самого названия.
Не самый счастливый конец (логично), но книга стоит внимания.
Переоценка определённых взглядов и личное мнение- must read.
странное ощущение в груди и в голове. какое-то необъяснимое волнение и страх. тяжело дышать, голова будто затуманена. я не знаю, что делать. хочу понять, что делать. что мне нужно вообще? что мне нужно от себя и от тебя? мне тяжело быть одной. хочу научиться быть одной, ни с кем не разговаривать и чувствовать себя нормально. почему-то всегда все люди исчезают в один момент, и остаются только те, кто на тебя наезжает или в чем-то винит. тяжело. я в домике, ладно? не трогайте меня.









