иллюзия реальности

я не пишу не потому что не скучаю, а потому что не скучаешь ты.

я думала хоч цю ніч проведу без таких уже звичних речей, але не так сталося, як гадалося.
у нього 32 із 33. найбільше серед усіх, хто писав.
я так пишаюся ним. моє сонечко.
пишаюся і не можу розділити з ним це.
як же зараз паршиво і радісно одночасно.
вітаю.

спасибо, что ты у меня есть.

а потім і справді: чому ж я не мрію?
__
мені набридло, що мої мрії завжди збуваються у інших. до того ж у близьких мені людей. завжди. чого б це не стосувалося. таке враження, ніби я пишу сценарії із своїх мрій для них. а їм би, здавалося, зовсім це не потрібно, для них це чуже, але коли отримують, то радіють і розуміють, як кайфово і тд. фу.
звісно, з одного боку я рада за них і їх щастярадість від цього, але з іншого.. ну нафіга? це ж моє.
а в тих рідких випадках, коли моя мрія здійснюється у мене, вона вже не потрібна або перекручується так, що більше гнітить, ніж радує.
хоча зараз нічого мене не зможе порадувати..
: /

я так тебя люблю, что уже не знаю, кого из нас двоих здесь нет.

охи ж сука. охи ж змія. аргх. я така істєріческі взбішена ізнутрі.
ох нє. я що завгодно робитиму, але я звалю від неї. навіть якщо не вступлю, то, йопта, працюватиму і на вокзалі житиму, але з осенсі вона мене не бачитиме, і не знатиме, що і як.
аби не матеріальна залежність, мене вже не було в її житті. як і її в моєму.
я ніколи б не подумала, що мені буде настільки гидко і огидно від людини, яка, по всій ідеї, має бути найріднішою.
фу, дами і господа. просто фу.

знаю, що ти справишся.
знаю, що пишатимусь тобою.
may the force be with u.

знать би ще, що я справлюсь.

поки гуляю хоч якось вдається забутися.
а будь-яка вільна секунда - одне й те ж тут як тут.
те, що допомогало, потроху входить у звичку. і це не є добре.
закулісна історія мого життя.

знаєте, що не ок у тому, що ти дорослий\виріс?
те, що коли ти зламаний зсередини, коли лише пустота і нічого більше - ти не можеш розповісти нікому. просто не маєш права. світу потрібно лише те, що ти можеш дати, і сюди аж ніяк не входить проблеми і дєрьміцо твого життя.
звісно, є люди, з якими можна поговорити, але своїх демонів мусиш тримати лише в собі. їх ніхто не знищить. навіть ти сам.
як Любка писав "у кожного своя доля, у кожного свій інфаркт".