HEY KISA

я не люблю, когда наполовину,
или когда прервали разговор.
я не люблю, когда стреляют в спину,
я также против выстрелов в упор.
я не люблю себя, когда я трушу.
досадно мне, когда невинных бьют.
я не люблю, когда мне лезут в душу,
тем более, когда в нее плюют.

Иногда люди должны как бы выплакать сердце, чтобы там появилось место для улыбок.

снова
вечер
без тебя
наступает.
ты не рядом
опять.
как некстати.
просто
мне тебя
не хватает.
и, вообще,
никогда
не хватит

Я не верю людям, так было и будет

мы по утрам встаем неохотно
все меньше рискуем, все чаще пьем кофе
мы делим поступки на "плохо" и "похуй "
а в наших мозгах разрастается похоть
улыбки сменили на истерический хохот
мы жить научились, нам можно похлопать

Для особо мерзких, мы особо дерзкие.

море уходит вспять.
море уходит спать

Знаєте як то буває. Дружиш з одним, а потім знайомишся з іншими людьми. Нові враження та емоції. Далі знайомиш нових з старими. І тут починається ваша дружба. Всіх разом дружба. І ти усвідомлюєш, як же ж добре, що всі мої найкращі зараз разом. Яке ж це щастя! Потім хтось робить нас вічними, а деякі знають, що так не треба, деякі вже пережили це. Далі щось відбувається і ти вже не з ними. Ти не сам, але не з ними. Вони далі продовужють дружити, але вже без тебе. І тут розумієш, що вже все. Ніхто і не згадає і не подумає що ж би було б якби не хтось, хто вас всіх познайомив. Що було б тоді? Нічого і нікого! Всім би було добре, як і було. Ніхто б не забув про старих друзів і не було б можливості вибирати. Все було б. Але от так трапляється. Вже який раз я натрапляю на таку ситуації. Чого я така? Чого саме зі мною? Навіщо люди тянуться до мене? Навіщо довіряють? Краще б я була кимось з вас. Але ні. Така доля і пройду її впевнено і до кінця. І не треба мене жаліти! Не треба! Все це набридає. Зовсім скоро буде те, чого я очікую. Я знаю, що так і буде. Просто так завжди трапляється. І ви не виключення. Ось побачите.

и мы вернемся.

в следующей жизни из нас обязательно вырастет дерево где-нибудь на обрыве,
за которым начинается море.
и тогда мы не будем знать ничего
ни о смерти.
ни о лжи.
ни о боли.

Немає ніяких думок. Нічого не пишеться. Шо робиться? Не знаю. Скучила не скучила. Щастя повернення не знаю. Та й не треба. Я вкотре довожу собі і іншим, шо я хуйовенький друг. Не так? Тоді ви мене погано знаєте. Ще напевно не було такої людини з якою я б не сварилась. І все ж виходить через мене. Потім я ж і страждаю. І ніфіга вони не роблять мене сильнішими. Я б написала тобі зараз "повертайся", але сумніваюсь, що я тобі треба. Так швидко я здалася. Таке в мене вперше. Уявляю, як ти будеш іншим розказувати про мене. Хоча чи будуть такі людини, яким би ти довірила своє життя? Звісно, що будуть, але думаю ще не скоро. Має ж пройти певний час. Або ж в нас все ще буде. Або ж..

Водолеи сейчас в вашей жизни есть один человек, ради звонка которого Вы проснетесь в три часа ночи.

У меня нет телефона.

З мене мала бути Нутелла, а з тебе кіндери.
Все це ми мали робити разом.
Згадалось.

На годиннику 10 година. Ванесса проснулась. Все нормально. Сьогодні мене очікує хороший день. Вперше такий хороший за всі 5 днів моєї хвороби. Я піду гуляти, єхауу! Думаю буде фотозвіт сьогоднішнього дня.