По цей бік неба

Це була тиха ніч. На безмежному небі зірки та місяць танцювали свій німий танок. Іноді Полярна Зірка кокетливо підморгувала до Молодого Місяця. Дерева, набравши поважного вигляду, по вдягали пухнасті кожухи та застигли в очікуванні на ранок. Земля також часу дарма не втрачала і огорнувшись білосніжною ковдрою заснула до перших пролісків.

Ніхто не порушував тишу. Всі (хто не спав) з трепетом чекали на завтрашню дивовижну ніч, на бій курантів та появу кудлатого новорічного Дива. Навіть нестерпний та говіркий пес повитрушував сніг зі своєї будки. Його погляд застиг на віконній шибці, де весело стрибали різнобарвні вогники гірлянд. Собака впевнений, що завтра він теж буде там, зустрічатиме свято з господарями.

На вулиці жодної живої душі. Всі сидять вдома і готуються до знаменної дати або ж мирно посапують у своїх ліжках. У багатоповерхівці навпроти її будинку по-черзі зникало світло. Це була своєрідна гра у хрестики-нулики, тільки світлом. Вона відставила горнятко кави та поклала старий фотоальбом на коліна. Розгорнула його і полинула у світ спогадів. Вона не любила фотографії, бо вони, зазвичай, переживають своїх власників. Та сьогодні була передноворічна ніч і вона все ж зважилась на подорож у минуле, на мандрівку у своє дитинство. Спогади надто надавили на те, що билося у грудях. Вона труснула головою і обійняла коліна руками, сховавши в них свою голову. Дівчина намагалася заховатися, захиститися від давніх драм та усміхнених облич у сепії фотографій. Не вийшло….Вона різко потяглася до ручки вікна, смикнула. Пластиковий монстр не піддався. Їй довелося важко поки кімнату (нарешті) заповнив зимовий, трішки колючий аромат. Він вивів її з трансу, навіяного спогадами. Вона потягнулася до щілини, звідки входило свіже повітря. Дівчина вдихала його, немов не могла насититися. Врешті біль у грудях минув. Вона опанувала себе, свідомість знову стала ясною. Погляд сконцентрувався на лапатих пластівцях, що так щедро сипало небо. Вогник знову загорівся в очах. У її душу знову проник такий жаданий Новий Рік. Все змінилося від тих далеких 90-х але це все потихеньку стає на свої місця.

Раптом у кімнату забігла маленька кульбабка з синіми, як озерця очима. "Навіть серед зими квітнуть кульбаби" - подумала вона. "Мамо! Мамо! Ми з татом вже поставили ялинку, йдемо разом прикрашати її!" - маленьке пасмо випало дівчинці на очі. Мама лагідно прибрала його назад: "Звісно, ходімо". Вони обмінялися посмішками і пішли до кімнати, де виднівся силует ялинки та стрункого чоловіка. Коли вони підійшли до ялинки несмілива думка прорізала свідомість: "Можливо, ці зміни на краще…".

Скільки людей на Землі постійно говорить "Я люблю тебе" щодня? Щогодини? Щосекунди? І вона теж не виняток. Ще рік тому вона готова була йти на кінець світу, лиш би з ним. З боку це виглядало досить кумедно, але вона справді усім серцем кохала його. Він відповідав їй взаємністю. Вони були майже ідеальною парою але….Крихка матерія це кохання… Так легко зламати…Так і сталося. Причина була якась абсурдно не зрозуміла. Але факт залишається фактом - ідилії кохання вже між ними не було.

Далі тягнулися довгі дванадцять місяців. Вона засинала з думкою про нього, а на ранок старалася забути. Він не міг забути. Його думки блукали у минулому, коли їм було так добре разом…Коли вони ще були разом… Це було нестерпно, гірше за давню інквізицію. Друзі спостерігали як вона і він просто гинуть один без одного. Його друзі навіть спробували втрутитись але обпеклися - стало ще гірше. І тоді він спробував повернути її….. Вона сказала: "Ні! Я з ним не буду…я так вирішила….нема чого по другому колу!"

Вона вагається. Хоча й не хоче цього визнавати, але вона ще досі була прив'язана до нього. Можливо, й любила. Вона просто не могла ігнорувати та блокувати поколювання в районі грудей коли він щось писав чи дзвонив їй. Але коли один голос казав їй: "Повернись до нього! Пам'ятаєш як добре вам було?!" -, то другий кричав: "Дурненька! Ти просто до нього звикла. Знову на ті самі граблі?!".

Та все ж колись доведеться зробити вибір. Доведеться встати на сторону котрогось голосу. Сподіваюсь, що це буде сторона любові адже це так по-дурному любити і не бути разом…Але і таке буває….

Вони один одного знали вже давно. Правда розмовляють рідко…День у день стандартне "привіт", "бувай", фальшиві посмішки, погляди, не означаючі для нього абсолютно нічого і настільки дорогі для неї.

Вона, на перший погляд, янгол у людській подобі. Така наївна і світла кульбабка. Її волосся також чудово відповідає цьому образу. Воно за кольором схоже на вранішнє зимове сонце, таке ж блідо жовте. Але перше враження може бути оманливе… Ті хто може сказати, що знає про неї більше ніж вона сама знають, що вона не такий вже і янгол… У цьому житті вона з легкістю могла б дістати й роль самого диявола, якби захотіла. Їй подобається все модне, яскраве і красиве. Вона немов складається з крихітних, різнобарвних детальок "ЛЕГО". Кожен день трансформується у щось нове для нього. Їй хочеться щоб він її помітив.

Він схожий на гітариста рок групи - високий, чорнявий, накачаний, смуглий. Мрія кожної другої дівчини. Його можна було б взяти за ідеал чистої хлопчачої краси, якби не противний характер та іронічні вогники в очах. Йому подобається увага оточуючих, повага однолітків та авторитет серед них. Коли він з’являється на уроках, вчителі вішаються. Друзі називають його «торнадо», а дівчата «душкою».

Колись, вони стануть друзями. Їй буде боляче але вона витримає усі його залицяння до інших. Коли її терпіння зовсім вичерпається, а жага отримати його закрутить голову, вона буде вдавати з себе незворушну, будуватиме дурні плани та намагатиметься розгадати його єство. Він помітить зміну у поведінці подруги але не надасть цьому ніякого значення. І коли вона почне відкрито ігнорувати його їхня дружба з тріском розіб’ється. Він назве її «лялькою, яка вирішила пограти у почуття», а вона подумки нарече його піжоном.

Одного разу їхні шляхи перетнуться. Він помітить її за різнобарвність, а полюбить, тому що вона перевершить його там де ніхто інший не зможе цього зробити. Він зрозуміє, що вона готова заради нього на все; її інтереси вже давно змінилися на його інтереси.

А потім, їхні погляди з’єднаються в одне ціле. Ритми сердець зійдуться в одну спільну мелодію. Йому перехопить подих від доторку її волосся і він порине у нього. Вона пригорнеться до нього, ледь стримуючи тремтіння. Вона буде здаватися крихітною у його обіймах, а він буде боятися зламати таке крихке створіння. Йому захочеться більшого, він спробує, народиться пристрасть…поцілунок….Тепло розіллється по їхніх тілах. Більше не буде її та його. Вони стануть одним цілим. Це триватиме всього хвилину, а їм здаватиметься, що пройшла ціла вічність. Він захоче випити ще цього трунку, і вона піддасться. А тоді він зрозуміє, що торнадо може перетворитися на легкий бриз лиш би вона цього хотіла…..