Це була тиха ніч. На безмежному небі зірки та місяць танцювали свій німий танок. Іноді Полярна Зірка кокетливо підморгувала до Молодого Місяця. Дерева, набравши поважного вигляду, по вдягали пухнасті кожухи та застигли в очікуванні на ранок. Земля також часу дарма не втрачала і огорнувшись білосніжною ковдрою заснула до перших пролісків.
Ніхто не порушував тишу. Всі (хто не спав) з трепетом чекали на завтрашню дивовижну ніч, на бій курантів та появу кудлатого новорічного Дива. Навіть нестерпний та говіркий пес повитрушував сніг зі своєї будки. Його погляд застиг на віконній шибці, де весело стрибали різнобарвні вогники гірлянд. Собака впевнений, що завтра він теж буде там, зустрічатиме свято з господарями.
На вулиці жодної живої душі. Всі сидять вдома і готуються до знаменної дати або ж мирно посапують у своїх ліжках. У багатоповерхівці навпроти її будинку по-черзі зникало світло. Це була своєрідна гра у хрестики-нулики, тільки світлом. Вона відставила горнятко кави та поклала старий фотоальбом на коліна. Розгорнула його і полинула у світ спогадів. Вона не любила фотографії, бо вони, зазвичай, переживають своїх власників. Та сьогодні була передноворічна ніч і вона все ж зважилась на подорож у минуле, на мандрівку у своє дитинство. Спогади надто надавили на те, що билося у грудях. Вона труснула головою і обійняла коліна руками, сховавши в них свою голову. Дівчина намагалася заховатися, захиститися від давніх драм та усміхнених облич у сепії фотографій. Не вийшло….Вона різко потяглася до ручки вікна, смикнула. Пластиковий монстр не піддався. Їй довелося важко поки кімнату (нарешті) заповнив зимовий, трішки колючий аромат. Він вивів її з трансу, навіяного спогадами. Вона потягнулася до щілини, звідки входило свіже повітря. Дівчина вдихала його, немов не могла насититися. Врешті біль у грудях минув. Вона опанувала себе, свідомість знову стала ясною. Погляд сконцентрувався на лапатих пластівцях, що так щедро сипало небо. Вогник знову загорівся в очах. У її душу знову проник такий жаданий Новий Рік. Все змінилося від тих далеких 90-х але це все потихеньку стає на свої місця.
Раптом у кімнату забігла маленька кульбабка з синіми, як озерця очима. "Навіть серед зими квітнуть кульбаби" - подумала вона. "Мамо! Мамо! Ми з татом вже поставили ялинку, йдемо разом прикрашати її!" - маленьке пасмо випало дівчинці на очі. Мама лагідно прибрала його назад: "Звісно, ходімо". Вони обмінялися посмішками і пішли до кімнати, де виднівся силует ялинки та стрункого чоловіка. Коли вони підійшли до ялинки несмілива думка прорізала свідомість: "Можливо, ці зміни на краще…".