Это просто Вьюи блог

при варіації параметра T1, графік перехідної характеристики має наступні закономірності: при збільшенні параметра вдвічі – точка мінімуму графіка підіймається догори і зсувається праворуч, при зменшенні – опускається донизу і зсувається ліворуч, а при t→∞ графіки зливаються в одне ціле як наша любов і є нерозлучними

Друга половина вересня принесла в моє життя людину, яка змінила мене. Змінила мене в кращий бік.
До цього ніколи б не подумала, що зв'яжусь з подібним типом хлопця) це було кардинально нове для мене. Все було не так, як я звикла. І мабуть, саме це мене і зачепило.
Чесно, я не думала, що зможу щось відчувати до когось після моїх невдалих відносин. Я була настільки пуста і скупа на емоції після цього. Я не можу сказати на даний момент, що я люблю свого хлопця, не можу сказати, що не можу жити без нього. Ні. І я думаю, що це правильно. Я не хочу кидатись такими словами. Я їх скажу, коли буду так насправді думати, коли відчую це. Той час, який ми разом, а саме майже 4 місяці, - є достатньо малим строком для подібних висновків. Я рада, що він підтримує мене в цьому і має повністю аналогічну позицію. Ці відносини я назву, якщо так можна сказати, "дорослішими", осмисленими, побудованими дійсно на взаємоповазі і взаєморозумінні.

Він став для мене прикладом, чого я ні з ким не відчувала раніше. Я ні з кого не брала приклад. Я завжди повчала всіх, я відчувала себе розумнішою і вищою на декілька щаблів, відчувала, що я на різних інтелектуальних рівнях зі своєю половинкою і те, що я не могла взяти від мого колишнього щось для себе, гнітило мене. Я не розвивалась ні з ким, бо завжди була і так занадто "дорослою" для мого хлопця.
Тут же я відчуваю себе інакше. Я достойно тримаюсь поруч з ним, але я бачу, куди рости. Він людина достойного інтелектуального розвитку, як на свій вік. Я можу щось взяти від нього, можу чомусь навчитись. Так само як і він від мене. І думаю, це і є та гармонія, якої не вистачає багатьом парам, які консервують самі себе, начебто заради тих же своїх партнерів.
Наші вдносини важко описати. Багато хто їх не зрозуміє і з першого погляду багато хто не оцінить їх належним чином. Вони побудовані на взаємній критиці, підстріканні. Ви не побачите нас ніколи, називаючими один одного "кицями-зайчиками", награними посмішками і тому подібне, притаманному іншим парам (та й мені самій в минулому).
Наша симпатія чи обожнювання (не бачу слова, яким описуються наші почуття на даній стадії відносин) описується зовсім іншим. В мене вже не підуть мурашки по тілу від кожносекундного "киця, моя хороша, моя кохана", як то було раніше. Це занадто явне вираження емоцій. І тепер воно мені здається занадто примітивним і прямолінійним. Більшого задоволення мені приносить те, як свою симпатію проявляє до мене мій теперішній хлопець. Хоча спочатку мене це відштовхувало, бо я не звикла до такого, так як іншого не бачила. Він може не говорити мені приємні слова щодня, чи признаватись в коханні через місяць відносин (чому я дуже рада), не кидатись в ноги і говорити, яка я в нього гарна, хароша, як йому повезло. Він діє по-іншому. Вся його повага і симпатія проявляється у вчинках. ЯК ЖЕ Я ЧЕКАЛА ЦЬОГО ЗАВЖДИ. Я готова відмовитись від всіх найніжніших слів і признань заради справжніх чоловічих вчинків, правда.
Його ставлення до мене краще будь-яких слів показує його повагу, його розуміння мене, нашу спорідненість, те, що він цінує мене і що моя думка стосовно будь-чого є для нього важливою.
Наша пристрасть була явною вже на початкових стадіях спілкування. Що мене, чесно кажучи, спочатку відштовхнуло і злякало. Я спочатку сприйняла його неналежним чином, вважаючи, що він має несерйозні наміри. Але ці думки вже скоро розвіялись, коли я побачила достойне ставлення до себе.
Він - хлопець, для якого хочеться ставати кращою, розвиватись, який заслуговує це. Він відчуває те ж саме.
Ми можемо не казати один одному прямо "я скучила/скучив, я хочу бути поруч і т.д.", але ми без слів це зрозуміємо.
Цінність таких відносин заключається у відчутті комфорту обох сторін. Відносини не стали для нас тягарем, який ми маємо нести. Вони навпаки стали осмисленим союзом двох, я вже можу сказати, дорослих людей. Відносини не повинні обтяжувати когось, або обох партнерів. Незважаючи на обов'язки, які апріорі лягають на вас зі вступом у відносини, вони не мають стати для вас ношою. Так це і сталося в нас. Ми не обтяжуємо один одного. І обоє стараємось принести один одному лише позитивні емоції, наскільки це можливо.
Не маю тенденції порівнювати колишнього з моїм хлопцем, але все-таки в підсвідомості аналогія так чи інакше проводиться. Тому, можу зайвити, що відносини з колишнім були результатом лише емоцій, визваних у двох ще не сформованих психічно 15-річних підлітків. Тобто, їх розрив став результатом розвитку кожного із нас, дорослішання і розуміння того, що на лише емоціях ми не зможемо будувати справжні дорослі відносини. А зараз я можу сказати, що відносини - це ніщо інше як холодний розрахунок. Ні, не той корисливий розрахунок, коли союз створюється заради певних матеріальних статків чи соціального статусу. Я про такий розрахунок, коли люди просто тверезо оцінюють один одного, ситуацію в цілому, оцінюють переваги і вади один одного і підбирають супутника життя відповідно до певних критеріїв. І я вважаю це нормальним. Партнери повинні влаштовувати один одного, оцінити, з чим вони зможуть миритися, з чим ні, підбирати собі того, з ким ти комфортно будеш себе почувати. Адже це твій вибір, нічий інший.
Я не буду заглядати в майбутнє і пророкувати, що буде далі чи що б я хотіла бачити далі. Просто скажу, що на даний момент мене все більш ніж влаштовує. Я комфортно почуваю себе з цією людиною і насолоджуюсь тим, що маю.

Що було далі - стало для мене справді реабілітацією. Багато в чому завдячую своїй подрузі, яка вчасно підставляла своє плече, яка мене неабияк підтримала і розділила зі мною ці переживання. Цього я не забуду їй ніколи. Тут я теж можу розповісти багато історій. Як вона дзвонила щодня до мене, підтримувала, аби я не падала духом, давала насправді цінні поради, які діяли, як вона приїжджала до мене і я до неї. Все це вона робила, аби відволікти мене хоч якимось способом від мого стану і моїх спогадів. Дякую їй за це. Сама б я не впевнена, що справилася б.

Звичайно, я чекала, а би поскоріше поїхати на навчання, влитись в нове середовище, а не сидіти далі в чотирьох стінах. Початок вересня був повним цікавих і веселих подій, я його провела з двома подругами, я отримувала задоволення від життя, справді. Я завела декілька нових знайомств, відчула, як я оживаю, як я починаю жити далі і по-тихеньку відпускаю минуле. В мені наче відкрилось нове дихання. Я сама раділа з цього, я наче дивилась на себе з боку і бачила, як швидкоплинно змінюється моє життя.

Згадувати літо між першим і другим курсом я навіть не наважусь. Я сама не знаю, як в мене вистачило сил пережити його. Якою б я холодною не була, але я можу переживати сильні почуття, а конкретніше - сильний біль, як цього літа. Роблячи невдалі спроби відволіктись від думок, я ще більше погружалась в себе. Зі мною вперше, мабуть, таке було. Але ці три місяці пішли мені на користь, я за ці три місяці отримала такий неоціненний досвід, з яким би зі мною ніхто б не змг поділитись. Я взяла для себе урок на практиці, на власному досвіді, який би я ніколи не засвоїла в теорії з вуст іншої людини. І хоча б за це я маю бути вдячна цій людині. Я думаю, немає сенсу зараз розписувати все, що тоді сталось, бо впевнена, що я не забуду це ніколи. Все-таки це був перший такий досвід, перші такі емоції, і вони запам'ятовуються назавжди.

Більше двох років…
більше двох років тому я створила цей блог. Закинула його майже відразу. Причини не пам'ятаю. Але все-таки декілька текстів збереглося. Згадала, що вела колись блог, тільки сьогодні. Перечитала запис, єдиний, що залишився відтоді… Звичайно, він був для тоді ще дорогої мені людини. Власне, сам блог мав бути присвячений йому. Але за ці роки все кардинально змінилось. Видаливши цей пост, тим самим, стерши останній, як мені здається, матеріальний спогад про нього, починаю все з нуля. З нового запису, нової людини, нової мене.