Друга половина вересня принесла в моє життя людину, яка змінила мене. Змінила мене в кращий бік.
До цього ніколи б не подумала, що зв'яжусь з подібним типом хлопця) це було кардинально нове для мене. Все було не так, як я звикла. І мабуть, саме це мене і зачепило.
Чесно, я не думала, що зможу щось відчувати до когось після моїх невдалих відносин. Я була настільки пуста і скупа на емоції після цього. Я не можу сказати на даний момент, що я люблю свого хлопця, не можу сказати, що не можу жити без нього. Ні. І я думаю, що це правильно. Я не хочу кидатись такими словами. Я їх скажу, коли буду так насправді думати, коли відчую це. Той час, який ми разом, а саме майже 4 місяці, - є достатньо малим строком для подібних висновків. Я рада, що він підтримує мене в цьому і має повністю аналогічну позицію. Ці відносини я назву, якщо так можна сказати, "дорослішими", осмисленими, побудованими дійсно на взаємоповазі і взаєморозумінні.
Він став для мене прикладом, чого я ні з ким не відчувала раніше. Я ні з кого не брала приклад. Я завжди повчала всіх, я відчувала себе розумнішою і вищою на декілька щаблів, відчувала, що я на різних інтелектуальних рівнях зі своєю половинкою і те, що я не могла взяти від мого колишнього щось для себе, гнітило мене. Я не розвивалась ні з ким, бо завжди була і так занадто "дорослою" для мого хлопця.
Тут же я відчуваю себе інакше. Я достойно тримаюсь поруч з ним, але я бачу, куди рости. Він людина достойного інтелектуального розвитку, як на свій вік. Я можу щось взяти від нього, можу чомусь навчитись. Так само як і він від мене. І думаю, це і є та гармонія, якої не вистачає багатьом парам, які консервують самі себе, начебто заради тих же своїх партнерів.
Наші вдносини важко описати. Багато хто їх не зрозуміє і з першого погляду багато хто не оцінить їх належним чином. Вони побудовані на взаємній критиці, підстріканні. Ви не побачите нас ніколи, називаючими один одного "кицями-зайчиками", награними посмішками і тому подібне, притаманному іншим парам (та й мені самій в минулому).
Наша симпатія чи обожнювання (не бачу слова, яким описуються наші почуття на даній стадії відносин) описується зовсім іншим. В мене вже не підуть мурашки по тілу від кожносекундного "киця, моя хороша, моя кохана", як то було раніше. Це занадто явне вираження емоцій. І тепер воно мені здається занадто примітивним і прямолінійним. Більшого задоволення мені приносить те, як свою симпатію проявляє до мене мій теперішній хлопець. Хоча спочатку мене це відштовхувало, бо я не звикла до такого, так як іншого не бачила. Він може не говорити мені приємні слова щодня, чи признаватись в коханні через місяць відносин (чому я дуже рада), не кидатись в ноги і говорити, яка я в нього гарна, хароша, як йому повезло. Він діє по-іншому. Вся його повага і симпатія проявляється у вчинках. ЯК ЖЕ Я ЧЕКАЛА ЦЬОГО ЗАВЖДИ. Я готова відмовитись від всіх найніжніших слів і признань заради справжніх чоловічих вчинків, правда.
Його ставлення до мене краще будь-яких слів показує його повагу, його розуміння мене, нашу спорідненість, те, що він цінує мене і що моя думка стосовно будь-чого є для нього важливою.
Наша пристрасть була явною вже на початкових стадіях спілкування. Що мене, чесно кажучи, спочатку відштовхнуло і злякало. Я спочатку сприйняла його неналежним чином, вважаючи, що він має несерйозні наміри. Але ці думки вже скоро розвіялись, коли я побачила достойне ставлення до себе.
Він - хлопець, для якого хочеться ставати кращою, розвиватись, який заслуговує це. Він відчуває те ж саме.
Ми можемо не казати один одному прямо "я скучила/скучив, я хочу бути поруч і т.д.", але ми без слів це зрозуміємо.
Цінність таких відносин заключається у відчутті комфорту обох сторін. Відносини не стали для нас тягарем, який ми маємо нести. Вони навпаки стали осмисленим союзом двох, я вже можу сказати, дорослих людей. Відносини не повинні обтяжувати когось, або обох партнерів. Незважаючи на обов'язки, які апріорі лягають на вас зі вступом у відносини, вони не мають стати для вас ношою. Так це і сталося в нас. Ми не обтяжуємо один одного. І обоє стараємось принести один одному лише позитивні емоції, наскільки це можливо.
Не маю тенденції порівнювати колишнього з моїм хлопцем, але все-таки в підсвідомості аналогія так чи інакше проводиться. Тому, можу зайвити, що відносини з колишнім були результатом лише емоцій, визваних у двох ще не сформованих психічно 15-річних підлітків. Тобто, їх розрив став результатом розвитку кожного із нас, дорослішання і розуміння того, що на лише емоціях ми не зможемо будувати справжні дорослі відносини. А зараз я можу сказати, що відносини - це ніщо інше як холодний розрахунок. Ні, не той корисливий розрахунок, коли союз створюється заради певних матеріальних статків чи соціального статусу. Я про такий розрахунок, коли люди просто тверезо оцінюють один одного, ситуацію в цілому, оцінюють переваги і вади один одного і підбирають супутника життя відповідно до певних критеріїв. І я вважаю це нормальним. Партнери повинні влаштовувати один одного, оцінити, з чим вони зможуть миритися, з чим ні, підбирати собі того, з ким ти комфортно будеш себе почувати. Адже це твій вибір, нічий інший.
Я не буду заглядати в майбутнє і пророкувати, що буде далі чи що б я хотіла бачити далі. Просто скажу, що на даний момент мене все більш ніж влаштовує. Я комфортно почуваю себе з цією людиною і насолоджуюсь тим, що маю.