Що було далі - стало для мене справді реабілітацією. Багато в чому завдячую своїй подрузі, яка вчасно підставляла своє плече, яка мене неабияк підтримала і розділила зі мною ці переживання. Цього я не забуду їй ніколи. Тут я теж можу розповісти багато історій. Як вона дзвонила щодня до мене, підтримувала, аби я не падала духом, давала насправді цінні поради, які діяли, як вона приїжджала до мене і я до неї. Все це вона робила, аби відволікти мене хоч якимось способом від мого стану і моїх спогадів. Дякую їй за це. Сама б я не впевнена, що справилася б.

Звичайно, я чекала, а би поскоріше поїхати на навчання, влитись в нове середовище, а не сидіти далі в чотирьох стінах. Початок вересня був повним цікавих і веселих подій, я його провела з двома подругами, я отримувала задоволення від життя, справді. Я завела декілька нових знайомств, відчула, як я оживаю, як я починаю жити далі і по-тихеньку відпускаю минуле. В мені наче відкрилось нове дихання. Я сама раділа з цього, я наче дивилась на себе з боку і бачила, як швидкоплинно змінюється моє життя.