П*ятниця. Третя година ночі. Мої мізки вперто відмовлялись відключитись та дати маєму втомленому організму відпочити від шаленого тижня навчання та гулянок.
Давно хотіла завести свій блог, напевно через те, що мені набридло писати всі думки на папері, а згодом рвати їх на маленькі шматочки та викидати у вікно, і правильно нехай двірник вранці по цілому районі збирає мою “ творчість ”.
Чого ж в мою світлу голову прийшли такі думки нарахунок блогу? Напевне що це через шквал емоцій, які охоплюють мою імпульсивну особистість чи не щодня. Хочу розкласти всі думки по полицях, та не впустити цей момент життя. А в років 40, коли я досягну все чого моя душа бажає, буду щаслива і водночас втомлена, вся в справах, роботі та сім*ї, передивляючись свої старі профілі в соціальних мережах, випадково наткнутись на цей блог, про існування якого вже явно давно забула. Хочу щоб читаючи ці рядки ностальгія поїдала мене з середини. Та час не повернути назад. Привіт з 2016 року.
Що ж мене зупиняло зробити блог раніше? Скоріше за все - це відсутність часу. Можливо, довгий вибір сайту, якому я могла би довірити свої думки. Авжеж — це через те, що я не ніяк не могла визначитись на якій мові вести блог, зробити його тематичним, чи просто писати все що в думках? Залежність від думки оточуючих? Ні це явно через відсутність таланту писати. Але кого я дурю, це все просто моя лінь, або вітсутність телефону, який вже місяць в ремонті, та я більше схиляюсь до першого варіанту.
По обіцянкам Вакарчука: "Все буде добре. "
Я нічого не обіцяю, а просто бажаю всім добра, миру і більше котиків.
Підпис: 26.03.16.
