Мені не важливо, скільки мене будуть читати, мільйон, сотні чи п'ять.
Серпень 16, нестерпний, наскрізь просочений запахом ремонту, подорожами, хорошою музикою, міцним табаком, новими людьми, сміхом, подарунками, обіймами, старими друзями і повним бокалом(ну не одним, не зовсім бокалом, скоріше бочкою хахах) хорошого карпатського вина.
Серпень, нестерпний, знову відходить, як море, а разом з ним люди, сміх, голоси, все знову обмежується навчанням, тренуваннями, дорогами, кордонами, соц. мережами, телефонами, і залишаються лише забуті поспіхом речі, фото та спогади, відкладені десь далеко в куточок.
Серпень, нестерпний, бо його закінчення означає, що все знову втрачено, знову протрезвіла (не зовсім), знову суцільний фінал, тепло загасає, а за ним і літо.
Серпень, нестерпний, хоч і подарував багато хорошого, та забрав вдвічі більше.
Знову сяду в трамвай, символічно доїду до кінцевої, в кишенях сотні білетів, продирявлених і прокомпенсованих.
Серпень, нестерний, він знову залишив мене віч-на-віч з спогадами про літо, і з відчуттям, як осінь сонливо входить в кожний новий день.
