Через мою зневірену плоть, згасає темрява, все що тепер зі мною — це вольти напруги. Лише вино щодня більш вистояне, цигарки щодня ще сильніші.

Я однаково не можу зрозуміти цей спротив мізку, який не готовий існувати без вигинів твого тіла. Неминучість — тримати тебе за руку, за декілька станцій розлука, варта усіх барабанних перетинок, що я тобі кричу. За крок до станції розрада, яка дорівнює нулю.
Відчувати спустошення, досі мені не збагненний біль, солодкий аж млосно, приторно в роті, аж в грудях нудно.

Голова вже починає забувати погані звички, тільки чомусь минуле, лоскоче з-поміж лопаток.
Бачиш як біля тебе горить липень? Так і я згораю до чорта, граційно, самотужки.