Твої слова вже ніц не варті, Усе, що можна ти сказав. Мов стріли з уст твоїх летіли, Куди потрапили - не знав. Та й нащо знати вже ? Не треба… Збирай всі речі й геть іди! Коли летіла я до неба, Ти на землі лишав сліди. Та мить, в якій була щаслива, Лишилась спогадом моїм. Твоя любов була зрадлива. Без тебе добре сплю я, їм. Та все ж щемить десь всередині, А що щемить - я не збагну… Покинув, мов малу дитину. Лишив на спогад лиш весну.