щось я зовсім закинула блог, так і не почавши, власне. Буду виправлятися. От прямо зараз і почну з розповіді про поїздку у Краків.
Не минуло і двох тижнів після мого приїзду з Білостоку (про це буде окрема історія, ага :) ) , як я знову рванула за кордон. Знову у Польщу, але цього разу до Кракова. І, звичайно ж, найголовнішим плюсом поїздки було те, що зі мною був коханий, і з ним можна було розділити всі-всі захоплення і радості, а вони від цього тільки примножувались.
Краків зустрів нас невеликим дощиком, але я все одно закохалась у це місто з першого погляду.
Ми не пішли на екскурсію, а вирушили блукати Краковом вдвох і забрели у провулочки, в яких майже не було туристів. І ось саме там, у тих провулочках, відчувається справжнє дихання міста, спокійне, рівне дихання старовинних будинків, які багато чого бачили, багато чого пережили і, мабуть, багато чого ще переживуть і побачать. там панує прохолодна тиша, і чути віддалений людський гомін і цокіт копит по бруківці. А ввечері, коли темніє, увесь центр заповнюється запахом коней. Багатьом не подобається, а я дуже люблю цей запах. Мабуть, тому що він нагадує мені про дитинство, про село, в якому я проводила по півроку буквально з самого народження.
На другий день відзначали День Незалежності України, керівник групи сумно посміхалась і казала, що погода плаче за країною разом із нами, екскурсовод прийшов у жовтих штанях і блакитній сорочці, і ми попрямували в Казимеж. Дуже шкода, що не потрапили в єврейське гетто і на завод Шіндлера (якраз там відбувається дію фільму "Список Шіндлера", ми сьогодні передивилися, плакали вдвох, але фільм, безперечно, вартий того, щоб його подивитися), дійшли тільки до моста і повернули назад, а самим сходити не було часу, на жаль. Зате потрапили на фінал фестивалю польської традиційної кухні і за символічні гроші - а іноді і безкоштовно - наїлися польської народної ситної їжі і пішли далі блукати під дощем.
В центрі почули, як на ратуші трубить трубач, правда, не бачили, як махає рукою, ну але то не біда. Зате на маленькому риночку співав народний хор бабусь-дідусів в національних польських костюмах, який співав "Синенький скромный платочек" польською, коли ми туди підійшли. А потім вони привітали Україну з днем народження і заспівали української народної "Гей, соколе". було приємно)
Звичайно ж, подивилися на Ягелонський університет, звичайно ж, я сфотографувалася з табличкою кафедри україністики) І на Флоріантські ворота подивились, і цехові оборонні башти, які знаходились по периметру давнього міста, знайшли. І їли в парку бутерброди і пили чай з термоса, і це було набагато крутіше, ніж сидіти у кафе, хоча було ну дуже свіжо, дув вітер і капало з неба.
А ще ми катались на космічному трамваї (просто новий трамвай, не деренчить, з інформаційним телеком і голосом робота, що оголошує зупинки), а перед цим я чіплялася до людей, щоб розміняли мені 20 злотих по 10, тому що білентий автомат відмовлявся приймати 20. А ще я купила собі джинси за $6 :)
Скажу, що трьох днів мені категорично не вистачило, щоб відчути місто, але вистачило з головою, щоб закохатися і хотіти повернутись