Ти - не моя трагедія. Я не про тебе пишу романи. І ти пробач мені, звісно, що моя свідомість без упину наповнюється цими страшними примарами.
Моя вічність в тобі: море, пісок і сварки, наша пристрасть - це фото зі стін моєї кімнати.
І якби ти колись сказала: бувай, коханий, я йду від тебе назавжди… Я би плакав. Чуєш?
Ти для когось вже була важкими зітханнями, для когось - вічним вселенським щастям та музою. Тебе любили до мене і після мене також любитимуть.
Я зі всім згодний, я усе пробачу… І наразі в мене лиш одне питання, останнє: над прірвою серце твоє трепетатиме так, як поряд зі мною?