Впав. Плююсь. Поки летів, двічі розідрав лице. Боляче забив коліна та збився з ритму. А Лєра каже, відпусти, каже, типу боляче, каже, відпусти! Лєра каже, стомилася, типу, каже, чуєш, пусти, стомилася! Але ж я не тримаю, кажу, не тримаю, йди! І сміюся, кажу, ключ в дверях, кажу, йди, я не тримаю! Кажу, поки летів, навіть млосно стало. Не хочу більше, кажу, йди, чуєш, йди, кажу! А вона здіймає на мене очі Свої великі, як небо, і каже, відпусти, чуєш відпусти. І тримає мене. І тримає. І каже, відпусти, чуєш? А я дихаю: глибоко, наскільки можу. Кажу, не можу більше, чуєш, кажу. Вже нудить від висоти. І коліна болять. Кажу, не полечу більше. Чуєш, кажу, не полечу! Йди! А вона тулиться до мене. Обіймає за шию. Каже, чуєш, тримаю, не бійся! І я - не я більше. А вона вкотре здіймає мене над головою Згортає в долоні та підкидує – до неба. І я лечу. З останніх сил. Знову.