Пройшло вже два місяці і десять днів. Я все рахую, не переживай. Я знаю, що ти десь на небесах теж рахуєш дні, відколи пішла. Навіть на відстані часу мені боляче писати про тебе, боляче думати. Пройшло вже досить багато, але не стало легше. Досі не стало легше. І я не вірю, що стане. З поваги до тебе - я не хочу, щоб ставало легше. Мама одного разу сказала: - Сонце так само сходить, люди так само ідуть в церкву, на роботу, наче нічого не змінилось, а Її немає.
Немає Тебе. Ти пішла, але не залишила нас. Ти не хотіла покидати нікого на цій Землі. Але так сталось, мабуть, Бог вирішив, що вже час, така твоя доля.
А я не вірю, що тебе нема. Я пам'ятаю твій голос достеменно, твій погляд, коли ми приїхали до тебе на 8 березня, тобі було погано, ти мало кого пам'ятала, а я плакала перші півгодини, коли побачила тебе. Я досі пам'ятаю, як ти дивилась на мене, шукала в тьмяному світлі, такі великі ясно-блакитні очі, наповнені слізьми, трохи безтямні. Я досі пам'ятаю, як сказала собі про тебе: "Я тебе люблю, я так тебе люблю, і ці твої очі, цей погляд я буду пам'ятати і згадувати все життя, і коли помиратиму - це саме те, що я згадаю найперше і востаннє. Твої глибокі, ясно-блакитні великі очі, зі сльозами, які намучились, три роки прожили в горі і все життя в нестатках. Таоє життя - така терниста дорога. Я вірю, що зараз Бог з тобою і ти щаслива.
Я люблю твоїх дітей в сотню разів більше тепер ніж будь-коли, я пам'ятаю, як ти була вагітна вперше, і останній місяць вагітності жила з нами, я завжди спала тільки з тобою. А потім вночі тебе забрали в лікарню народжувати, я вранці прокинулась - а тебе немає. Тоді, мені так здалось, настав той момент, коли наш зв'язок послабшав, ти ж любила мене до того моменту (та й по сьогодні) як свою дитину. Я писала тобі лист в пологовий будинок: "….тепер ти будеш любити мене менше, бо маєш свою дитину.. "
Яка я була дурна. Ти ніколи не любила мене менше ніж можливо. А потім народила двох зерняток, яким ще віддала свою душу і серце…. і здоров'я.
Я так тебе люблю. Я зараз тебе люблю. І буду любити допоки житиму, не знаю, що там в потойбіччі, але обіцяю любити, допоки матиму душу, виплекану на одну третю - тобою.
Ти мені ж як мама була, як подруга.
Я пам'ятаю твої помаранчеві кросівки, на товстій підошві, помаранчевий світер, твої особливі цукерки, твій джинсовий сарафан.
Я знаю, що люди помирають і це природно. Але ти для мене ніколи не помирала і не помреш. Ти завжди будеш зі мною. Ти - це величезна частина мого серця, яку більше нікому в світі не зайняти. Ти - це та частина, що досі кровоточить, проливаючись в сльозах і в цих рядках.
Я так люблю тебе. Навіки вічні.
Амінь.