Уже 5, чи я вже й сама не знаю який, день, відчуваю щось доволі не зрозуміле. Якусь таку тиху біль, яка прокидається раптово і убиває цілий день чи то вечір. Мені не хочеться нікого і нічого. Хоча ні, хочеться щоб просто зроуміли..Щоб зрозуміли що буває коли важко, і хочеться поруч дійсно вартої людини..а такої немає..От побачите щойно я появлюсь знову в мережі, ак ніхто і не зрозумію чому і навіщо я туди зовсім не заходила.Щей мене винною зроблять.Бо для них це не проблема, це я і моя поблема з якою я борюсь через усе своє прожите життя. шукаю розуміння, де його нема. Нажаль.
От я і вирішила, якщо сама то і буду боротись сама. Не треба цим банальних заспокоювань, брехливих слів " що все буде добре ", я була би рада якщо би і мною навіть просто помовчали зрозумівши поглядом.
Все котиться в якусь прірву.Це все звязане між собою і тягне помилки.Я далеко, все рідше спілкування з мамою, по моїй вині.Я сама не знаю що зі мною.Як це нахвати і яку причину цьому надати.Я хочу щоб все було як раніше.Будь ласка.
Але напевно прийдеться жити з цими змінами дальше.Але це так важко.Я втомилась.Нестерпно втомилась.І в цей момент біля мене зовсім нікого.
Напевно я заслужила.