Я так втомилась. Втомилась від цього світу, від цих людей, від того що біля мене немає людинки поруч, якій я б могла віддати всю свою любов, в мені її вже вдосталь. Я не одна, але живу ніби сама, коли біля мене нікого нема. Це так важко, насправді важко.Коли ти не знаєш куди себе подіти, від того що тобі не дає щось дихати. Ти не можеш вдихнути на повні груди, і з болем видихаєш все що залишилось доброго в тобі. Я втомилась вдавати вигляд що мене це не обходить, коли мене болить. Я вкотре боюсь показати свої почуття, розказати комусь що я відчуваю, чомусь їхні допомоги роблять тільки гірше. А я так би хотіла з кимось відчути себе справді щасливою. Згадувати кожин дотик його обіймів, кожен звук і інтонацію його голосу, відчувати смак його солодких губ, і тепло його щирості. Щоб хоча б на момент забути про всю біль яку я зараз відчуваю. Щоб прокинутись, і знати що в мене є ти. Що ти зі мною, що з тобою я. Що в нас є завтра. Я так хочу щоб ти мене зрозумів, відчув. Ніхто не ти, а хто ти я й сама не знаю.Але я прошу, прийди. Допоможи не згаснути. Людина без кохання жити не може. І я не можу. Поверни мені небо, на якому моє сонце ще живе.