сьогодні з Юльою проходили цікавий тест
— уяви, що ти в густому тумані, подумай, що ти відчуваєш. уявила?
— ага.
— це твоє ставлення до смерті.
я спочатку засміялася, а потім стала серйозною.
— я не буду казати, що я відчувала, бо це страшно.
через якийсь час, я лягла поспати, бо о 6 ранку приїхала з дому і жахливо не виспалася. мені наснився дурний сон: дзвонить телефон, я відповідаю, хтось говорить до мене:
— подивись на годинник і подумай, як хочеш померти: природна смерть чи самогубство?
я пам'ятаю, що на годиннику була 8:40 і що я нічого не відповіла.
коли я уявляла густий туман, то відчувала його гостру необхідність, я вдихала його і мені було так легко. я думала про те, що якби цього туману нестало, то я б відчувала себе якоюсь загубленою і нікому непотрібною.
кожен раз, коли у мене зникає натхнення, я виходжу на вулицю подихати свіжим повітрям. і якщо надворі туман, це просто стовідсотково допомагає. я люблю дивитись, як у ньому застигає подих.