Повітря важке. Корабель твій у морі один, він один в океані нездійснених мрій і надій, що в поламаних човниках з хвилі на хвилю пливуть.
Повітря важке і небо нависло над морем, ти вкутана горем, чуєш спиною, що міцно вчепилась біда та. Ти чуєш на запах, що скоро на морі буря, що скоро штормові хвилі накриють твоє судно, схоже в той час на посудину, тарілку для соусу поміж хмарочосів-хвиль, з розгоном у кілька миль.
А зараз просто зважніле повітря тисне тобі в легенях. Хто поруч з тобою крім горя? Нікого? А де ж всі поділись? Друзі… З корабля повтікали не друзі. З корабля тікають не друзі. Озирнися навколо - порожньо. Безлюдна палуба, двері в каютах гойдає протяг. Вони мабуть побігли на потяг. Цей шторм тільки для тебе, рада? Море сколише з дна свого найхимерніших химер для тебе, тільки для тебе зворушить піски, де покояться кості піратські.
Бачиш скільки всього для одної малесенької людинки? Радій. Ти так зараз багато варта, саме у цей момент.
Повітря важніє. Десь в глибині моря ти бачиш що небо затягується воєдино, хтось змотує небо в клубок, розпускаючи шаль навислу, морякові таку ненависну, сіру, брудно-сіру збриднілу шаль. Сильнішає вітер. Ти не чуєш цього спиною, її вірно вкриває горе, ти вкрила голову руками і погляд врізала в підлогу. Ти чуєш, що вітер здійнявся з гуркоту дверей кают. Ти чуєш на запах, що буря уже близько. На голі руки падають краплі води, спробуй на смак: прісні - ще час є, солоні - ховайся, як зможеш. Хоча, знаєш… Куди тобі тікати? Від кого? Від бід своїх? Так вони на тобі всі, сидять на спині і вростають тихенько в хребет. Пульсують у такт з тобою.
Солоні. Готова до бою? Ти і морська стихія. Ти і міська стихія. Ти і стихія. Ти і усі навколо.
Це почалось ще зранку.
Ти і перший подих повітря.
Ти і перше слово, перший крок, ти і Рюкзак, ти і оцінки, ти і екзамени, сесії, модулі.
Ти і робота. Ти і яка-не-яка сім`я, вірний-невірний коханий, вдячні-невдячні діти.
Ти і могила. Віч-на-віч. Хороший суперник. Завжди виграє, і боротись немає сенсу.
Все життя - щоб шукати консенсус.
А зараз просто важке повітря, небо з`єдналось з морем, ще трошки і твій корабель буде схований де не знайдуть, там, де навіть не будуть шукати.
Які втрати? Ніхто не згадає, про вкрадене з порту судно, навіженим, хтось скаже: - Його полишив розум, не в собі, не в свідомості той бідолаха…
Він в свідомості. Просто в морі його чекає те єдине, що залишилось. Просто судна свого не має. І краде, на Господню милість.
Зараз був тут страшний човен. І поглинуло море човен. Був нікому не винен нічого, і ніхто не згадає словом. Ти на палубі там стояла, і на плечах біду носила.
Вона міцно в хребет вростала, і тебе покидали сили.
І тебе покидали друзі, і тікали із корабля. Ще один, і уже мінус два. Ти на повнім нулі самотності. Твоє судно на дні. Ти сама вже на дні.
Із врісшим в хребет горем.