Ви приїхали у чуже місто, довго не могли звикнути, все здавалось іншим, викликало відразу, хотілося зникнути, зникнути взагалі, як співала колись Карпа.
А тепер ви стоїте поруч, обнявшись міцно, він гріє тебе у ці морозні плюс п`ять, між вами лише одяг і сильні терпкі почуття. Він гріє тебе, нахилившись на плечі, дихаючи теплим повітрям у шию, він любить твоє волосся, його приємний запах і твій м`який шарф. До дому кілька кроків, а він стоїть уткнувшись тобі в волосся, і ти повторюєш пошепки: "Боже, аби все збулося".
Пізніше буде тебе проводжати в іншу квартиру, так само прощатиметесь біля під`їзду, потім будеш запрошувати його на вечерю, потім залишатимеш на ніч… Потім.. буде.ю що буде.
Зараз він просто проходить повз, максимум - зустрінетесь поглядами, так ніби точковий удар струмом прокотиться між серцем і метеликами. Більше нікого крім нього не бачиш, шукаєш у натовпі, пишеш щось миле на блозі.
А він просто проходить повз… Максимум - зустрінетесь поглядами. Як наслідок - проза на блозі, і хтось у серця твого на порозі. Не впускай, поки темно ще, най розвидніється, по світанку упустиш, з хлібом-сіллю, як найкращого гостя в найкомфортніші апартаменти.
А він просто проходить повз. Просто проходить повз тебе.