Ці порожні вулиці схожі на мою пусту душу.
В них немає людей - В ній немає життя.
В них немає тепла - В ній немає світла.
Щоразу я шукаю якісь двері, двері на волю, в нове життя, а натомість знаходжу лише бетонні стіни. Хочу скупатись в Тихому океані, але бачу лише брудну калюжу.Ззовні налита гучним запашним сміхом, всередині абсолютно не смачний, гіркий коньяк.Знищуюючи кожну клітину свого розуму в пошуках підказки, я зрозуміла: виходу не існує. Я в'язень, в'язень чорної душі.
На жаль, або ж на щастя.