Буває, що почуття беруть гору. Важко дивитись на своє нікчемне відображення. Хочеться піти, але розуміння того, що йти то нікуди завжди міцно прив'яже до землі. Жодна пожежа, хуртовина, повінь, не зможе допомогти втекти.
Від себе не тікають, з собою боряться.
І якою б нестримною не була думка: " Бігти, тікати, летіти.", - щось завжди з єхидною усмішкою прошепоче: " Ти безпорадна. Тебе ніхто не чекає".Залишається лише перегорнути сторінку і написати нову історію. Чисту та незаплямовану, але, як завжди існує "але", і подекуди воно куди гірше вічного "або".
Напевно пора почати нове життя або що…