Є люди-відрізки.
Кожен відрізає від мене свій шмат, той, який я дозволяю забрати.
Хтось знає як мене звуть. Комусь відведена роль спостерігача кінофільму. Хтось нахабно риється в почуттях. Дехто хоче відібрати натхнення. Але не знайшлось людини, котра забрала б мене всю. Не знайшлось того, кому я б сказала: " А знаєш…". Є лише ті, котрим я дозволяю говорити. Говорити собою.
Дивно. Я не можу уявити людину, якій віддам свій ключ. Я вже й забула, де його заховала.
Носити в собі квіти і не дарувати. Створювати всередині зорі і не ділитись ними. Запалювати свічки і не віддавати комусь тепла.
Спочатку думала, що це воля. Щойно зрозуміла, що - тюрма. Моя власно розмальована камера смертника. Напевно у моєму житті ніколи не настане амністія.
У моє життя ніколи не ввійде людина - історія.
У мене є лише відрізки, які я повинна склеїти в історію.