А знаєте, як жахливо спостерігати, коли повільно вмирають почуття?
Напевно, краще кожен вечір плакати й кричати,
аніж захворіти уявною незалежністю.
І на питання "ти скучала?" просто задумано мовчати.
Хто-небудь, ну будь ласка, допоможіть в собі розібратись!
Він же сам змусив його забувати, хоча, навіщо виправдовуватись?
Він занадто самовпевнений, егоїстичний і самозакоханий.
Але такий же ніжний і непередбачуваний…
Про що ж я думала, коли починала у нього закохуватись?
Хто-небудь, ну будь ласка, навчіть мене плакати!
Можливо, хоч тоді, зі сльозами вийде увесь мій біль?
Хоча, кому я брешу? Сама собі?
Ну все, дорогенька, досить цих марних зусиль.
Життя занадто коротке, щоб думати про наслідки.
Але не варто витрачати себе на дрібниці і дріб*язкових людей.
Я його не бачу уже який день і пишу вірш не для нього, а про себе.
Ну все, я уже відчуваю, що наче звільняюсь від його очей.
But must I cry or shout 'Hurray' ?!