А знаєш, ти мені потрібен. Тільки ти. Цьому немає пояснення. Ніякого пояснення. Ніколи. Лише ти. Назавжди. Мабуть. Так, назавжди.

Що таке кохання? А звідки я можу знати? Але якщо коханням можна назвати тоді коли готовий чекати людину вічно, коли достатньо навіть спогадів, коли він є твоїм ідеалом, коли пам'ятаєш колір його очей, навіть якщо ви не бачились уже досить довго, коли хочеш бути поряд з ним не через щось, а не дивлячись ні на що, навіть на те, що він не твій, що він і ніколи не міг бути твоїм, але тільки він. Якщо саме так і виглядає кохання, то я тебе Кохаю!

Можливо, я занадто ідеалізувала тебе?. Ні, я ж розумію, що ти не ідеальний, що навіть і у тебе є вади, що є люди можливо кращі за тебе. Але, чорт забрай, яке це має значення? Я знаю, у тебе є вади, але це найідеальніші вади. Я знаю у тебе є погані звички, але це найідеальніші погані звички. У тебе ідеально абсолютно все. Все. Ідеально.

Я звикаю до тебе з кожним днем все більше і більше. Так, тебе давно вже немає у мому житті, та чи й взагалі був? Але це усе не важливо. Важливо те, що я знаю хто може заповнити ту пустоту у мому серці. Той, хто власне, там її і утворив, сам того не підозрюючи.

Взагалі я вважаю, що кохання це дуже така специфічна річ. Це як цнотливість. Можна віддати лише одному і раз. Тому у моєму розумінні, слово "кохаю" людина може сказати лише раз. Колись давно, я уже зізналась собі в тому, що є той кого я Кохаю. І це Ти. З того часу, я ще ні разу не засумнівалась у своїх думках нарахунок цього. Тому що, лише ти… Тоді, зараз і Завжди.

Я тебе Кохаю