"Світ глухо-сліпий, і я вкотре в цьому переконуюсь". Андрій вже не перший раз сидів на цій лавочці, інколи поспіхом а інколи розтягуючи задоволення допивав горнятко (хоч і паперове) улюбленої міцної кави, і слухав джаз вуличних музикантів. Йому подобалась ця музика від дотику струн до відлуння гучних акордів. Від ніжних протяжних звуків до сміливих. Він любить вуличних музикантів за те, що вони не давали місту загинути у сірій буденності. Від ранку до ранку. Від ночі до ночі. А люди? Йшли звичним монотонним кроком, раз у раз вибиваючи різкі такти по асфальту. Холодні. Байдужі. Нестерпні. Як завжди. "Зупинись, перехожий! Чуєш як ніжно виспівує скрипка? А як труба, мовби сперечаючись, заводить басом? Не чуєш?……..тиша……" Байдуже. Андрій підводиться, і пританцьовуючи крокує в сторону музИків. Хтось же має знищити занавісу, що розділяє звичність і диво?….