@newave
NEWAVE
OFFLINE

falling in our stars.

Дата регистрации: 17 сентября 2014 года

У багатьох бувають моменти в житті, коли натхнення бере верх над вашими сірими будденими справами. В такий час хочеться посидіти в тиші біля каміну або вікна, з чашкою чаю (кави), порозмірковувати про своє, про вічне.. Я - одна з таких. Заходячи на цей блог - викидайте негатив далеко і надовго, і поринайте в забуття, якщо звісно це Вам до душі. Ласкаво прошу в "мій світ" :)

Я хочу віднайти себе на мить
Не зрадити себе ж, і не зламать знов душу
Нікому і нічого я не мушу
Лише собі забракувала слів.

Я хочу жити й відчувати знов і знов
Не хочу занепасти більш в кохання
В солодкі муки і тяжке страждання,
Покину карусель, під назвою любов.

Я хочу йти вперед, а не назад вертатись,
Забути біль, розкрити крила знов.
А після цього із гарячим чаєм
Окутатись у плед перед вікном.

Роздумувать про щире і про вічне.
Вмить забувати й знову пам’ятать.
Вдихати запах вітру, що безмовно свище
Відносячи в діру гірку печаль.

Пройшли уже дитячі ті роки,
І не вернути вже й не повернутись.
Та спогадів шматочки вдалині
Яскраво світяться лиш, щоб їх не забути.

Давно вже птахи відлетіли геть,
Ще ті, які нас в школу проводжали.
Здається, нещодавно - перший клас..
Та ні.. кінець.
Ми ж всі цього чекали.

Чекали всі кінця, бо втомлені були.
Від навчання, “домашки”, та й від школи.
А зараз в вирій відлетіли і самі..
В дорослий світ, звідки не повернемось вже ніколи.

Якби ж ми знали, як захочеться назад
Сівши за парту, руку підіймати.
І знов зайти в рідненьку школу, в милий клас,
І з нетерпінням рідну вчительку чекати.

Знаєте.. я обожнюю дітей. Таких крихітних, беззахисних, безтурботних, добрих та милих. Іноді здається, що вони, навіть будучи дуже маленькими, розуміють нас. Можливо навіть більше, ніж ми самі. Вони не думають про “сьогодні”, їх не хвилює, що буде взавтра, і вже точно, що вони не турбуються про минуле. Найважливішим для них є тільки їх особистий дитячий світ, загорнутий в обгортку під назвою “фантазія” та батьки, які, тримаючи за руку, проходять з ними чималу відстань по життєвій стежці. Всі ми, дорослі зараз, були колись маленькими. Мабуть, кожен погодиться – це найкращий відрізок життя. Всім нам колись давали пораду - цінувати дитинство, але, будучи в ньому, ми не до кінця розуміли важливість цих слів. Я намагаюсь цінувати кожну мить свого життя, але в час приходу цієї миті усвідомлюю, що навіть цінуючи її – вона не повернеться. У цьому проміжку час зупиняється, але лише на якусь мілісекунду, щоб після цього відійти в небуття, розчинитись в просторі. Цінувати потрібно для того, щоб відчути смак миті, вкритись її ароматом, закарбувавши в пам’яті, перед зникненням, її силует. Так, сумно пам’ятати, і знати, що це ніколи не повториться. Життя – не плеєр.. Не перемотаєш ні секунди назад. Але воно того варте, хоча б від одного усвідомлення наявності кожної миті.. того, що ти можеш сказати:”Це моє. Це було зі мною”.

NEWAVE

Самые популярные посты

3

Kinder.

Знаєте.. я обожнюю дітей. Таких крихітних, беззахисних, безтурботних, добрих та милих. Іноді здається, що вони, навіть будучи дуже малень...

3

Якби ж..

Пройшли уже дитячі ті роки, І не вернути вже й не повернутись. Та спогадів шматочки вдалині Яскраво світяться лиш, щоб їх не забути. ...

2

Нічого крім.

Я хочу віднайти себе на мить Не зрадити себе ж, і не зламать знов душу Нікому і нічого я не мушу Лише собі забракувала слів. Я хочу ...